Вт, 2017-04-25, 10:29 PM
На початок Реєстрація Вхід
Ви увійшли як "Гість"
Меню сайту
Розділи новин
Анонси [52]
Анонси подій, акцій та заходів.
Вибори 2006 [30]
Новини присвячені президентським виборам 2006 року.
Економіка, промисловість, с/г [36]
Економіка, промисловість, с/г, фінанси, кримінал.
Історія [54]
Факти, що стали надбанням історії. Дискусії довколо них.
Кримінал [2]
Кримінальна хроніка Херсона та області
Культура [64]
Мова. Музика. Театр. Кіно. Література. Мистецтво тощо.
Нові статті [7]
У цьому розділі з"являтимуться нові статті, які з часом будуть видалені з розділу новин й перенесені до розділу статей.
Політика [110]
Влада, суспільство, політика.
Портал [6]
Новини порталу: оновлення, зміни, доповнення, оголошення, прохання, звернення.
Релігія [39]
Новини з життя церков та парафій. Релігійне життя міста.
Спорт [5]
Новини спорту.
ТЕРМІНОВЕ [20]
Термінові повідомлення з України та закордону
Україна. Світ. [16]
Новини України та світу.
Українське питання [189]
Календар новин
«  Березень 2006  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі сайту
Наше опитування
Як має виглядати Меморіал "Героям Крут", який незабаром з'явиться у Херсонській області?

Результати · Архів опитувань

Всього відповідей: 286
Статистика
Новини сайту
» 2006 » Березень » 24 » Поет Анатолій Кичинський – лауреат премії Шевченка.
Поет Анатолій Кичинський – лауреат премії Шевченка.

Алла Тютюнник, “Вгору”
Фото Максима Соловйова
Цього березня поет Анатолій Кичинський отримав найвищу нагороду України в галузі літератури – Національну премію ім. Тараса Шевченка за книги віршів «Пролітаючи над листопадом» і «Танець вогню».
Коли ми познайомилися – поет Анатолій Кичинський і поетеса Алла Тютюнник – кожному було тільки трохи більше 20-ти. І коли ми говорили про найзвичайнісінькі буденні речі, – то була суцільна поезія. Світ, у який нас хтось відрядив на екскурсію, був прекрасний, ми – теж, і про це неможливо було говорити прозою!
Викликало захоплення, як Анатолій відчуває світ: “жива і скошена тече в мені трава...”. Зачаровувало, як багато Всесвіту в ньому, як словом він долає межі, що відокремлюють людину від землі, трави, дерев, іншої людини. Його поезія була суцільним чаклунством, яке давало можливість розчинитися в природі, проникнути скрізь, відчути справжню сутність речей і себе самого.
Минав час, ми, як уміли, обживалися в земному світі: одружувалися, народжували дітей, купували дивани, каструлі й письмові столи... І раптом посеред ночі лунав телефонний дзвінок: “Ось послухай, що я написав”.

...Спом’янімо цей світ у собі,
що віддав нам і всесвіт охоче,
і піщинки свої часові,
що до сліз нарізають нам очі...

Десь під ранок прокидалися наші сім’ї, трохи нас ревнували, але не наважувалися зупинити магічні потоки енергії, що єднали нас у ту мить.
У нашому житті було багато подорожей, фестивалів поезії, творчих семінарів, поетичних звітів у Спілці письменників України – і кожного разу, коли Анатолій виходив на сцену й починав говорити, наставала особлива тиша, в якій кожен починав чути себе справжнього...

Стояв у лісі дощ,
як спомин про дощі,
які пішли, а я –
прощатися лишився.
Горнулися до рук
дерева і кущі,
з якими я колись
і жив, і не нажився.

Стояв у лісі дощ,
стояв у лісі я.
Текла вода зелом,
немов сльоза щокою.
Я жив і схожий був
на того солов’я,
що горло полоскав
дощинкою терпкою...

Вже тоді Борис Олійник, Іван Драч, Микола Вінграновський, Володимир Забаштанський захоплено говорили й писали про поезію Анатолія Кичинського. У 1976-му вийшла його перша збірка “Вулиця закоханих дерев”, і він став першим лауреатом Херсонської обласної премії ім. Іллі Кулика в галузі літератури. А вже наступного року 27-річного поета прийняли у Спілку письменників України за цю одну книжечку – навіть без рекомендацій. У ті часи це було просто неймовірно – до Спілки приймали авторів 4-5 книжок із солідними рекомендаціями...
У 1982-му Анатолій отримав премію ім. Павла Усенка за збірку “Землі зелена кров”. Він був одним із п’яти запрошених від СРСР представників на першій нараді молодих письменників у Болгарії в 1986-му. Він представляв Україну на міжнародному симпозіумі поезії в Німеччині в 1988-му (один із двох делегатів від СРСР). У 2000-му в Україні була заснована літературна премія ім. Бориса Нечерди, її першим лауреатом став Анатолій Кичинський.

Ті вірші писались на кухні
під брязкіт каструль і мисок.
І пінилось пиво у кухлі.
І пінивсь у вазі бузок...

Вірші Кичинського запам’ятовувалися самі собою, я читала їх друзям у вузькому колі, читала у великих аудиторіях – магія діяла!
Мене гнівило, коли критики про Анатолія писали: херсонський поет. Тільки повний невіглас може думати, що поезія залежить від місця проживання поета. Вірші Кичинського перекладали поети багатьох країн Європи, Канади, не кажучи про республіки СРСР – їх перекладали скрізь: від Азербайджану до Бурятії.
Якось доля занесла мене в Армавір, де ніхто раніше не чув української мови. У залі було понад 150 людей, і всі вони, завмерши, слухали:

Золота моя жінко, золота моя муко,
я до неба злітав, я тинявсь, як мана,
я, цілуючи подумки золоті твої руки,
і сміявся і плакав, як дитина мала...

Вони аплодували й просили читати ще.
У 1979-81-му Анатолій навчався на Вищих літературних курсах у Літературному інституті імені Горького в Москві. Навчатися там мріяло багато літераторів на всіх просторах СРСР, але тільки 1 раз на 2 роки на курси набирали 40 письменників. Конкурс був божевільний, але журі було чесне, на навчання потрапляли найкращі.
Навчання давало можливість спілкуватися з Олександром Межировим – він був керівником поетичного семінару, з Арсенієм Тарковським, Булатом Окуджавою, Євгеном Євтушенком, Расулом Гамзатовим, Кайсином Кулієвим... Поезії Арсенія Тарковського перекладав українською мовою і радів, що цьому визнаному метру подобаються переклади (Тарковський був родом із Кіровоградщини, знав мову).
Вже наприкінці 80-х почали виходити книжки Анатолія у Москві в перекладах російською. Кращі поети Литви, Німеччини називали його поетом європейського рівня.
...На початку 90-х ми раптом виявили, що цей прекрасний світ не завжди прихильний до нас і що відряджають сюди не на екскурсію, а на навчання... Як уміли, ми долали уроки – часом жорстокі й трагічні. Нас розносило в просторі, ми втрачали зв’язок, і здавалося, що вже ні в кому з людей навколо немає ні слова поезії.
І раптом у якомусь із відряджень динамік у вагонному купе доносив голосом співака Павла Дворського:

На відстані сльози ідуть за днями дні,
одним одне вікно горить мені між ними.
Горить мені вікно у рідній стороні,
щоб я не заблукав між вікнами чужими...

І виявлялося: серед усього бедламу й хаосу, який навалювався звідусіль на все дороге, що любиш і цінуєш, є в Херсоні місце, де народжуються рятівні слова. І це було так просто: подзвонити у двері, побачити Анатолія серед його картин, почути голос:

І світлий шлях, і темний манівець
примхлива доля зводить нанівець,
розбавивши комедією драму,
де часто-густо зрячого сліпець
вести береться. Начебто до храму...

Як він жив усі ці роки, коли при владі опинилися люди, для яких тупа попса – це “стіхі”, а детективи Марініної – це проза, які свідомо нищили все, що підносило дух українців, які влаштували українському народові геноцид, а письменників свідомо й послідовно викреслили з усіх сфер життя?
Анатолій Кичинський продовжував і продовжує писати поезію. Щоб заробити на життя, малює й продає картини. Є в Херсоні люди, які допомагають йому видавати книжки.
Наприкінці минулого року мені довелося бути у Львові, зустрічатися з архітекторами, істориками. Почувши, що я з Херсона, один із них раптом прочитав:

На відстані сльози
над полум’ям рудим
стоїть холодний дим
до самого до неба.
Холодний і гіркий
іде у небо дим.
Теплішого мені
й солодшого не треба.

Цей вірш Анатолій написав про свою Преображенку – село в Чаплинському районі, де він народився, де живе його мама. Туди він поїхав відразу після урочистого вручення премії Президентом у Оперному театрі – святкувати цю подію з мамою в колі сім’ї.
У ці дні його вітало дуже багато людей з усіх кінців України, але ніхто з керівників області чи міста Херсона досі не привітав Анатолія Кичинського – першого земляка, що отримав таку високу відзнаку за всі 45 років, відколи премію заснували... Втім, для поета такого масштабу, як Анатолій Кичинський, це, скоріш за все, не має жодного значення. Має значення для херсонців, керованих цими людьми...
Отож від імені всіх шанувальників високої поезії я вітаю Анатолія Кичинського з нагородою, а всіх нас із тим, що нам випало жити в один час і в одному місті з Поетом.

Газета "Вгору"

Категория: Культура | Переглядів: 2839 | Додав: kherson | Дата:
Всего комментариев: 1
1  
Замечательная статья о прекрасном поете!!!

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz