Гурт "Тартак" і його фронтмен Сашко Положинський, попри свої численні заяви про розчарування в політиках і в політиці, знову підтримав своїм співом опозиційний Майдан. Він сподівається, що розпуск Верховної Ради допоможе змінити життя України чи, принаймні, повернути її в більш демократичний, власне в український бік. Втім, свої надії він покладає не стільки на політичні, скільки на історико-культурологічні заходи. Про це - наша з ним розмова.

- Сашко, говорять, у тебе є своє бачення моделі української держави, а європейську демократію ти вважаєш недоцільною. Як, на твою думку, чи є шанс адаптувати твої історичні уподобання до сучасних умов?

- Не можу сказати, що це моя власна модель. Її прихильників є немало в сучасній Україні, а в нашій історії вона не раз впроваджувалась у життя - зрозуміло, що в контексті реальних історичних умов. Я вважаю, що найбільша вада існуючої владної моделі - її безвідповідальність перед Україною. Маємо Президента, Верховну Раду та Кабінет Міністрів. Аж три гілки влади - і жодна не несе відповідальності за ситуацію в країні, за свої помилки та злочини, за невиконання своїх обіцянок перед народом. Коли тільки виникає якась більш-менш складна ситуація - одразу ж відповідальність перекладається з голови на голову. Там Кабмін заважає Президентові, там Президент - Верховній Раді, там винна коаліція, там - опозиція… В результаті винного нема взагалі.

Я вважаю, що народ повинен вибирати одного Президента, який бере на себе повну відповідальність за свої дії, за стан у країні, за умови життя людей. Він призначає всіх людей на всі посади, які вважає необхідними для виконання своїх владних функцій. Однак, якщо це виконання неякісне, некомпетентне, неефективне, то Президент несе за це відповідальність особисто - в тому числі й матеріальну чи кримінальну. І в цьому місці, як правило, починаються перелякані питання про диктатуру, авторитаризм чи узурпацію влади.

Моя думка така, що узурпація влади залежить від конкретної особи та від народу, який дозволяє цю владу узурпувати, - незалежно від того, яка саме владна модель працює в тій чи іншій державі. У Сталіна теж були і ради, і з’їзди - а що це змінило? А коли в країні панують загальна справедливість і відповідальність, то це, мабуть, і є справжня демократія...

- Продовжуючи історичне питання... У суспільстві і досі точаться суперечки про те, чи варто визнавати воїнів УПА. Для тебе це питання, мабуть, принципове, адже в твоїй сім’ї на олтар незалежності держави покладено чотири життя. Як ти думаєш, які зміни потрібні українському суспільству, - політичні, громадські, ідеологічні, - щоб справедливість відновилась?

- Так, у мого діда два рідних брати загинули під час боротьби з УПА, і ще два померли після таборів. Але я їх ніколи не знав. Тому моє принципове ставлення до визнання УПА, як і всіх інших сил, які боролися за незалежність України в різні часи, не носить особистого характеру. Просто я вважаю, що поки Україна не визнає УПА та інших українських армій та героїв - про її реальну незалежність можна навіть і не говорити…

- Зараз спостерігається активне входження українського шоу-бізнесу в політику. Святослав Вакарчук спробував себе у кріслі радника Президента, Оксана Білозір - на посаді Міністра культури та туризму. А чому Положинський уникає політичних шляхів реалізації своїх ідей?

- Я вважаю, в житті потрібно розставляти чіткі пріоритети. Якщо я піду в політику, то я змушений буду полишити всі інші справи в моєму житті - "Тартак", телебачення, записи, концерти… А я поки цього полишати не хочу, бо мені подобається займатися в житті улюбленим ділом. А до політики я ще поки не готовий…

- Але ж це не заважало тобі брати участь, - причому досить успішно, - в акціях громадського руху "Не будь байдужим"...

- То інша справа. Мова йшлася про громадську підтримку всього українського, що є в нашому суспільстві - мови, культури... Зараз я передав цю естафету, звільнив в ній місце іншим українським виконавцям...

- Чи не образливо дізнаватись, що в Україні стартувала акція "Положи на Положинського", або "Так - Малоросії" - як відповідь "небайдужим"?

- Ой, та яка там акція? Ото десь там поговорили - та й позасинали… Та якби й щось почали - гірше, ніж є, в Україні вже не буде. Бо далі то вже буде не Україна. А що стосується особисто мене - то мене такі акції возвеличують! Раз проти тебе вже організовують акції - значить, ти чогось вартий!

- Як небайдужа людина, ти, мабуть, думав над тим, що потрібно для зміни загального культурного процесу в Україні, для того, щоб мова, якою ти співаєш, повернула собі домінуючі позиції...

- У нас так багато всього треба змінити, що зміни в чомусь одному не дадуть жодних позитивних результатів, навпаки - можуть викликати певний негатив… Треба міняти все - структуру влади, економіку, інформаційний простір, освіту, охорону здоров’я та навколишнього середовища, ставлення до історії та археології, до самих себе та своєї мови. І лише тоді можна буде говорити про якісь зміни загального культурного рівня. А з мовою все просто - забезпечити належне виконання 10-ї статті Конституції України…

- До речі, тебе часто звинувачують в дещо "упередженому ставленні до російської музики". Це дійсно так?

- Немає в мене ніякого упередженого ставлення до російської музики. Я люблю багато російських пісень, гуртів та виконавців. З деякими я особисто знайомий, і наше спілкування цілком нормальне. Просто в сучасній російській музиці є мало такого, що здатне мене зацікавити. Що зробиш - там шоу-бізнес давно вже став на заваді творчості. Але я щиро радію, коли з’являється щось нове...

- А чи міг би ти сказати, що українська музика нарешті "виходить з підпілля"?

- Можна сказати, що зараз української музики стало більше в ефірі. Але, на жаль, не значно більше… Що стосується збільшення кількості команд та виконавців, які працюють на професійній основі - коли музика є їхнім основним життєвим заняттям, то тут зміни, на жаль, малопомітні...

НЕ БУДЬ БАЙДУЖИМ!