«Провідник спонукав нас вивчати історію, іноземні мови...» - 16 Липня 2007 - Український Херсон
Сб, 2016-12-03, 3:45 PM
На початок Реєстрація Вхід
Ви увійшли як "Гість"
Меню сайту
Розділи новин
Анонси [52]
Анонси подій, акцій та заходів.
Вибори 2006 [30]
Новини присвячені президентським виборам 2006 року.
Економіка, промисловість, с/г [36]
Економіка, промисловість, с/г, фінанси, кримінал.
Історія [54]
Факти, що стали надбанням історії. Дискусії довколо них.
Кримінал [2]
Кримінальна хроніка Херсона та області
Культура [64]
Мова. Музика. Театр. Кіно. Література. Мистецтво тощо.
Нові статті [7]
У цьому розділі з"являтимуться нові статті, які з часом будуть видалені з розділу новин й перенесені до розділу статей.
Політика [110]
Влада, суспільство, політика.
Портал [6]
Новини порталу: оновлення, зміни, доповнення, оголошення, прохання, звернення.
Релігія [39]
Новини з життя церков та парафій. Релігійне життя міста.
Спорт [5]
Новини спорту.
ТЕРМІНОВЕ [20]
Термінові повідомлення з України та закордону
Україна. Світ. [16]
Новини України та світу.
Українське питання [189]
Календар новин
«  Липень 2007  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту
Наше опитування
Як має виглядати Меморіал "Героям Крут", який незабаром з'явиться у Херсонській області?

Результати · Архів опитувань

Всього відповідей: 286
Статистика
Новини сайту
» 2007 » Липень » 16 » «Провідник спонукав нас вивчати історію, іноземні мови...»
«Провідник спонукав нас вивчати історію, іноземні мови...»
 
Згадує Любомир Полюга, особистий охоронець Романа Шухевича

Ніколи б не подумав, що моєму співрозмовнику 82. Ніяк не виглядає на ці роки. Говорить динамічно, образно. І пам"ять має чудову... А за плечима — великий шмат тяжкого, небезпечного життя. 8 років більшовицького ув"язнення, прострелені груди... Любомир Полюга був просто «приречений» стати у лави борців за волю України. Батько — старшина Української Галицької армії — згодом долучився до створення Українського таємного університету у Львові, товариства «Просвіта». А мама вчилася разом із Романом Шухевичем, майбутнім головним командиром УПА. Любомиру не було й 16 років, коли він утік з хати, щоб захищати незалежність Карпатської України. Я попросив пана Любомира згадати свою першу зустріч із Романом Шухевичем.

— Це був 1945 рік. На той час я встиг закінчити за німців три местри (не семестри!) у Львівському медінституті. Моя провідниця Галина Дидик (одна зі зв"язкових Романа Шухевича) доручила мені супроводжувати командира у медінститут на рентген. Тоді я не знав, кого супроводжував. Настільки Роман Шухевич був «захарактеризований», тобто мав змінену зовнішність. Тоді він був одягнений, як робітник. Кашкет, старенький одяг... Ніщо не повинно було видавати інтелігента. Не забуваймо, що Роман Шухевич мав інженерну й музичну освіту...

— Скажіть, пане Любомире, за яким принципом добирали охоронців командира? Очевидно, фізичний гарт, вміння добре стріляти...

— Не без цього. Але не це головне. Головне — повна довіра, треба було показати себе у роботі... А у мене на той час вже був певний доробок. Я виконав складне завдання провідника. Назвавши себе членом підпільного осередку польської Армії Крайової, увійшов у довіру до доцента Мосінга, поляка за національністю, і дістав для повстанців двадцять доз вакцини для профілактики висипного тифу, яким страждали повстанці у Карпатах. Через ветеринарну аптеку на вулиці Пекарській зміг дістати 700-грамову банку ціанистого калію. Потім ми фасували цю отруту у маленькі скляні ампулки й запаювали їх. Кожен зв"язковий, охоронець, члени проводу ОУН, командири УПА завжди повинні були мати при собі отруту, щоб не потрапити живим до рук ворога. Щоправда, не завжди повстанці встигали скористатися отрутою. Катерина Зарицька під час сутички з кадебістами була поранена, проковтнула ампулку, але їй промили шлунок і почали допитувати...

— Я читав у ваших спогадах, що ви намагалися викрасти дітей Романа Шухевича — Юрка і Марійку — із дитячого будинку у Чорнобилі...

— Це завдання довірила мені Галина Дидик. Можливо, тому, що я знав російську мову і особливості поведінки «східняків». Мене попередили — завдання дуже небезпечне, що я можу відмовитися. Я погодився. З чималими пригодами добирався до Чорнобиля. Мав із собою маленьку фотокартку Юрка і Марійки. Місцеві хлопці проникли на територію цього табору для інтернованих дітей. Але невдовзі вони повернулися і сказали, що тиждень тому Юрка і Марійку забрали звідси енкаведисти...

— Знаю про те, що ви двічі були заарештовані...

— Вперше це сталося 20 грудня 1946 року. Заарештували мене за підозрою у зв"язках з ОУН і УПА. Але прямих доказів не було. Мене невдовзі випустили. Але тільки для того, щоб стежити за мною. «Вели» мене дуже грубо й примітивно. Справжній підпільник той «хвіст» відчуває шкірою. 6 січня отримав наказ тікати зі Львова. Так я опинився у Стрию. Не секрет, що деяких підпільників органам КДБ вдавалося схилити до співпраці. Я дуже переживав, чи повірять мені після короткотривалого арешту і звільнення. Та наступного дня Галина Дидик віддала мені свій пістолет. Це був вияв найвищої довіри. Потім довідався, що цю довіру виявив до мене сам Роман Шухевич. Ось тут, мабуть, і почався найцікавіший період моєї підпільної діяльності, безпосереднього спілкування з Романом Шухевичем. Я брав участь у конспіративному прикритті штаб-квартири у селі Княгиничі. Тепер тут буде відкрито музей повстанців. Змушений був грати роль чоловіка господині хати і батька її маленької доньки Дзвінки. Про цю хату, окрім мене, знали ще Галина Дидик і Катерина Зарицька, зв"язкові головного командира. Подібних штаб-квартир у Романа Шухевича було в Галичині десь із десяток.

— Які чисто людські якості Романа Шухевича ви б відзначили?



— Почну із зовнішності. У багатьох спогадах про нього вживається слово «педант». Так воно і є. Завжди акуратний, чистенький, поголений... Він не раз казав повстанцям, що навіть перебуваючи в лісі, треба виглядати не гірше від інших. Мовляв, ми не просто партизани, ми — воїни легендарної УПА... Його обличчя було то суворим, твердим, то ніжним і лагідним. Він не раз заходив до дитячої кімнатки, брав на руки Дзвінку, щось наспівував їй, пританцьовував... Давалася взнаки тривала розлука зі своїми дітьми — Юрком і Марійкою. Працював Роман Шухевич несамовито. Адже він був не лише головним командиром УПА, а й головою проводу ОУН. Я бачив, як прискіпливо і водночас доброзичливо Роман Шухевич редагував пропагандистські статті Катерини Зарицької, одного з головних ідеологів УПА. Командир спонукав повстанців вчити історію, іноземні мови, зокрема німецьку і англійську. Сам провідник вчив англійську, слухаючи Бі- Бі-Сі... Траплялися такі вечори, коли усі присутні у хаті намагалися спілкуватися англійською мовою.

— Згадайте свою останню зустріч з генералом Шухевичем.

— Після збройної сутички у Ходорові Катерина Зарицька опинилася в руках кадебістів. Провідник повинен був негайно покинути хату у Княгиничах. Я відпроваджував командира до лісу. Ми йшли обережно, прислухаючись до кожного шереху. Командир добре орієнтувався у темряві, він йшов першим, легко знаходячи стежку. З тієї ночі я запам"ятав афористичний вислів Романа Шухевича: «Воля купується кров"ю, а добувається смертю...».

У цей же день на станції Рогатин закінчилося для мене вільне життя. Після перестрілки і поранення я опинився у більшовицьких застінках. Ампулкою з ціанистим калієм не встиг скористатися. Після тривалих допитів отримав вісім років ув"язнення у далекій Інті...

— Розкажіть коротенько, як складалася ваша доля після відбуття покарання.



— Перебуваючи в Інті, знайшов своє особисте щастя, зустрів Дарину. Там ми і побралися, брали шлюб у священика. До ув"язнення я був студентом третього курсу медуніверситету, а дружина — четвертого. Повертатися в Галичину ми не мали права. Хотіли продовжити навчання з третього курсу. Написали листи у всі 56 медичних інститутів країни. І скрізь відповідали — вступайте на загальних підставах на перший курс. І тільки у Казахстані, у Семипалатинську, завдяки знайомству в міністерстві освіти Радянського Союзу нас зарахували на третій курс. Після закінчення навчання поїхали на Херсонщину, у маленьке містечко Цюрупинськ. Працювали там лікарями. З місцевим населенням встановилися дуже приязні, дружні стосунки. Відновили там козацьке товариство, організували будівництво Православної автокефальної церкви. А до Львова повернулися лише кілька років тому.


Підготував Борис Козловський, газета "День", №112, четвер, 12 липня 2007





Категория: Українське питання | Переглядів: 817 | Додав: kherson | Дата:
Всего комментариев: 5
5  
Не понимаю, как можна жить в Украине и не уважать бандеровцов? Они же за свою страну боролись! За нашу страну! Как ещё можна было бороться против НКВД? Листовки клееть? Митинги организовывать?! Это были настоящие патриоты! Слава УПА!

4  
А я гордий, що в нас була УПА! Це був найпотужніший національний рух опору радянським окупантам на території колишніх республік СРСР. Навіть лісових братів називали "литовськими бандерівцями"! Слава нашим героям!

3  
Я б на твоєму місці не пишався б тим, що твій дід вбивав українців та боровся проти нашої самостійності.
Мій дід воював у ЧА і жодного бандерівця не вбив, бо воював на фронтах. А от НКВД, КГБ, МГБ дійсно воювало проти УПА вже після Другої Світової та вбивало бандерівців і просто нелояльних до СРСР.

2  
Артеме, форум ображених на Україну за адресою:
www.chemodan-vokzal-moskva.com

1  
Мой дет вас бил, и я бить буду. БАНДЕРЫ

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz