Пт, 2017-05-26, 1:46 AM
На початок Реєстрація Вхід
Ви увійшли як "Гість"
Меню сайту
Розділи новин
Анонси [52]
Анонси подій, акцій та заходів.
Вибори 2006 [30]
Новини присвячені президентським виборам 2006 року.
Економіка, промисловість, с/г [36]
Економіка, промисловість, с/г, фінанси, кримінал.
Історія [54]
Факти, що стали надбанням історії. Дискусії довколо них.
Кримінал [2]
Кримінальна хроніка Херсона та області
Культура [64]
Мова. Музика. Театр. Кіно. Література. Мистецтво тощо.
Нові статті [7]
У цьому розділі з"являтимуться нові статті, які з часом будуть видалені з розділу новин й перенесені до розділу статей.
Політика [110]
Влада, суспільство, політика.
Портал [6]
Новини порталу: оновлення, зміни, доповнення, оголошення, прохання, звернення.
Релігія [39]
Новини з життя церков та парафій. Релігійне життя міста.
Спорт [5]
Новини спорту.
ТЕРМІНОВЕ [20]
Термінові повідомлення з України та закордону
Україна. Світ. [16]
Новини України та світу.
Українське питання [189]
Календар новин
«  Серпень 2007  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі сайту
Наше опитування
Як має виглядати Меморіал "Героям Крут", який незабаром з'явиться у Херсонській області?

Результати · Архів опитувань

Всього відповідей: 286
Статистика
Новини сайту
» 2007 » Серпень » 31 » Дєнь нєзалєжності
Дєнь нєзалєжності
Донька (5-6 років) –  Мама, а єсть такой празднік – Дєнь Нєзалєжності ?

Мама                        Етот празднік сєводня.

 Донька                     А…
 
 (Діалог мами з дочкою, 24 серпня 2007 року, Україна, місто Херсон, 19.30 )

 

    Цей діалог, який випадково почув автор, став приводом до написання цієї статті.

Можна писати багато про свято – День Незалежності, про людей що голови склали за те, щоб ми мали сьогодні український паспорт і про тих, хто плює на цей паспорт, про саме святкування в місті Херсон (вірніше про повну відсутність такого) і ще про багато чого.

    Але не хочеться писати сьогодні про поразки, проблеми і різні негаразди, які переслідують нашу молоду державу.

Сьогодні треба визначити і визнати ті скромні досягнення, які вже є – і прикласти максимум зусиль, щоб не втратити їх.  Тоді стануть зрозумілі і шляхи до примноження того невеликого добра, що вже наявне.

   Отже перше, що помітно – значно знизився градус політичної напруги в суспільстві. Хтось скаже, що це результат невдалої і бездарної політики наших лідерів. В цій тезі є певна доля правди. Та все ж зменшення рівня страху, непевності, ненависті в суспільстві не можна однозначно малювати чорними фарбами. Певні політики дійсно довели свою професійну неспроможність – але на противагу їм українці Херсона, насамперед молоді, вчергове підтвердили, що День Незалежності – це Свято. З великої літери.

Проявилось таке відчуття під час акцій однієї невеликої громадської організації – Спілки Української Молоді. За цією назвою – близько десяти небайдужих українців, що намагались привнести трохи святковості в душі людей в п’ятницю 24 серпня цього року.

Саме вони на День Незалежності України наносили фарбами національний прапор і герб на всіх бажаючих херсонців – такий собі боді-арт – і треба відзначити, що за три години активного малювання не одна тисяча молодих людей прикрасила себе цими символами нашої свободи і нашої гордості.

   Знаю, ці високі слова комусь видадуться недоречними. Так, в сучасній Україні мало того, чим дійсно можна було б пишатися…

    Та справа тут не в наявності тих чи інших матеріальних переваг. Адже ми любимо  наших батьків не за те, що вони мільйонери, родовиті аристократи чи впливові особи.

Ми відчуваємо глибоку вдячність їм за все, що вони зробили для нас – це і є початок тієї любові. Не завжди ми бережемо своє серце чистим і тоді це світле почуття підмінюємо власним егоїзмом. Але ті почуття, які роблять сім’ю Сім’єю , не можна звести до банального використання родинних зв’язків.

Ми все одно любимо наших рідних, бо вони – НАШІ.

Так, зрештою, все це відноситься і до України. Вона – НАША. І хоч багато хто спекулює на цих почуттях – це зовсім не знецінює їх. Навпаки – мертву собаку не б’ють, за латинською приказкою. Раз безсоромні політикани намагаються зіграти на них – значить почуття є. Любов до України Є!!!

Ми думаємо, живемо і відчуваємо цей світ серцем, сповненим любові і поваги до рідної землі.  І це робить свято в моєму серці!

Робить його більшим і гучнішим за переможні реляції нездар і голосні заяви людей з довгим язиком і короткими руками, які нічого не робили.

     Друге, що кидається в очі на загальному рівні розчарування і зневіри – ми не здались.

Ми, українці, не відступили, не зрадили і не продали. Ми залишились знову самі.

Але ми – українці. Нам не звикати.

Хай багато в кого опустились руки і змерзло серце. Багато хто впав у відчай під впливом поганого прикладу інших.

Та однак – більшість не зламались. Ми – є.

На загальному тлі байдужості і пристосуванства, як квіти сходять перші паростки дійсної української нації.

Як ніколи відчувається зараз, що правдивий Той, Хто сказав: «Не надійтеся на синів людських, немає в них спасіння».

Не думайте, я не збираюся вставати в позу проповідника.

Але очевидно, що людині потрібно знати що таке добро і що таке зло, і як відрізнити їх одне від одного. Не можу запропонувати нових рецептів – є Той, хто створив людину і світ, створив Україну.

Відповідальність за ці дари – ось початок до справжнього духовного життя, початок дієвої любові.

Саме цих якостей так бракує всім нам, українцям, віруючим і атеїстам, на сьогодні.

Третім кроком цього нарису буде пояснення такої дещо мінорної назви.  Вона начебто протирічить концепції як вияву позитивних змін. Але ми не можемо ігнорувати негативні явища – позиція страуса, який зариває голову в пісок не личить людині. Просто за словами давньогрецького філософа Демокрита, над усім в цьому світі можна плакати або сміятись. І більше мені імпонує сміятися з недоліків, ніж гірко щось таке оплакувати.

Проблеми є і будуть. Політики, які за шістнадцять років навчились говорити і не навчились працювати;  Українська Православна Церква, що здійснює служіння в майже підпіллі і не підтримується (!) державою; українська мова до сьогодні на межі зникнення і яку намагаються заборонити під виглядом демократії; герої України, які життя віддали за її незалежність до сьогодні перед законом – «бандити», а ті, хто організував голодомори, виселення до Сибіру цілих областей, етнічні чистки – отримують величезні пенсії з наших же податків.

Всі ці речі – зовсім не смішні і сміятись над ними важко. Але давайте спробуємо не ридати на показ, а дієво і активно змінити цей стан. Хай все це одразу не вдасться – але ж крім нас ніхто цього не зробить.

Щоб здійснити таку величезну працю слід визначити з чого починати. Де корінь усіх проблем, які так збурюють наше життя? Де захований той важіль, яким можна перевернути світ?  

В мене немає нових відповідей. Цей початок, цей важіль слід шукати в серці людському, в нашому серці насамперед.

Колись, тисячу років тому, князь Володимир вирвав з свого серця ідолів, яким приносили криваві жертви погани. Він вирвав їх з свого серця і втопив їх у Славутич-Дніпрі.

Ця людина ввійшла в історію як Князь Володимир Великий.

Та ідоли і демони не здаються просто так, без боротьби. Вони встали знову – і знову полилась кров людська на їх вівтарі. Сьогодні ми бачимо на власних вулицях – вони повернулись. Ми не можемо прямо зараз знищити цю гидоту на вулицях. Та ми можемо і зобов’язані винищити її в нашому серці, в серцях наших дітей і онуків.  Не думайте сказати собі – «вони впали», «вони не повернуться». Ідол комунізму похилився, але що стало на його місце?

Культ грошей, культ сили, культ легкого життя – ось стали вони натомість.

Це що – прогрес? Це дійсно те чого ми хочемо від життя?

Нехай зараз немає в нашій нації провідника, який би гідно отримав історичне прізвище «Великий», але ніхто не зможе завадити нам очистити власне серце від нечисті, знайти дорогу до Бога наших батьків.

В цій дорозі зовсім не лишнім є гумор. І ця назва лише елемент мого гумору. Трохи чорного щоправда. Та втім, якщо комусь байдужі патріотизм, віра і любов до когось чи чогось крім себе коханого – я їх не засуджую.

Так що наостанок (теж з цитата!!) – С празднічком. С дньом нєзалєжності!                                

 

24 серпня 2007року. Андрій Чмєль                                       

Категория: Українське питання | Переглядів: 799 | Додав: kherson | Дата:
Всего комментариев: 4
4  
Андрій доки будемо лизати ноги христу, до тих пір і будемо рабами

3  
to язичник
Не мав на меті нікого образити. Просто повторив загальновідомі історичні факти. Якщо когось ображає правда - нічим не можу допомогти.
Посилки на ненависть абсолютно неадекватні.
Основою УКРАЇНСЬКОГО світогляду є світогляд ХРИСТА, світогляд БОГА (втім як і всіх націй).
В історії КОЖНОЇ релігії є темні сторінки, але бажання бачити в одних лише світлі, а в інших - лише темні - ознака заангажованості і необ'єктивності.
P.S. Язичництво НЕ МАЄ цілісного світогляду ВЗАГАЛІ (історичний і філософський факт).

2  
РУНвіра - ще одна спроба поділити українців, в черговий раз.

1  
Зухвалі рядки, Андрію! Не мішай комуністів із сучасними язичниками, рідновірами. Тим більше тобі не робить честі таке висловлювання про язичників, про кров що вони несуть - нагадаю про хрещення Русі вогнем і мечем, кров`ю непокірних. Володимир - великий для одних, а для інших кривавий. Нічого чорного та потворного віра наших предків не несе, адже вона є основою для нашого УКРАЇНСЬКОГО світогляду, вікових традицій та всієї барвистості нашої культури (і літератури). Тому щиро бажаю всім "поганьсько-ненависникам" від християнства спершу добре ознайомитися з тим, що їм так ненависне і на майбутнє бути стриманішами, поважаючи думку, світогляд та віру тих, хто не такий як вони.

Українець.


Ім`я *:
Email *:
Код *:
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz