У тридцятих роках XVIII ст. розгорнулася жорстока війна між Росією та Туреччиною за вихід до Чорного моря. Російсько-козацькі війська під проводом відомого полководця Бурхарда Крістофа Мініха після вдалих операцій вийшли до моря, захопивши важливі турецькі фортеці, серед яких був Очаків. Для контролю за морем необхідні були кораблі. Перед російськими військовими було поставлене завдання охорони гирл Дніпра та Південного Бугу.

Для побудови військових суден зганялися на примусову працю селяни. Роботи були надзвичайно важкими. Ось лише один красномовний факт: з 8737 селян, що працювали під керівництвом підполковника Владикіна, вмерли або втекли 1991 селянин. На жаль, всі спроби створити боєздатні російські військові судна на той час зазнали невдачі.

Дніпровська флотилія під командуванням віце-адмірала Бредаля у 1738 р. була розгромлена турецьким флотом.

Тому російське командування зробило ставку на флотилію запорожців. Запорожці 30-х років XVIII ст. успадкували багаті традиції своїх попередників. Їх операції були швидкими та несподіваними. Недаремно козацькі кораблі називали чайками.

У 1736 р. запорозький флот перервав морське сполучення Туреччини з Кримом та дезорієнтував турецьке командування. Наприклад, 30 червня 1736 р. 100 запорожців на 5 дубах здійснили напад на татар у гирлі Буга, а вже наступного дня, 1 липня 1736 р., 80 запорожців на 3 дубах з'явилися під Очаковом, захопивши у полон галеру з яничарами.

Складною проблемою для російського генералітету стало утримання Очакова, захопленого у червні 1737 р. Мініх призначив командиром залоги генерала Штофельна, підпорядкувавши йому дві тисячі чоловік регулярних військ та 250 лівобережних козаків під командуванням миргородського полковника В. Капніста. Але оборона міста була б неможливою без дій запорожців на морі. Ще під час підготовки кампанії Мініх цікавився у січовиків, чи можуть їх судна "с грузом и без груза чрез пороги весною перейти", оскільки планував передати козакам частину кораблів, збудованих на Брянській верфі. Головнокомандуючий отримав відповідь, що "таковые суда, а особливо дубы вешнею водою чрез помянутые пороги проходить могут", що й було здійснено.

Про підготовку козаків до морських походів пише 8 червня 1737 р. кошовий І.Малашевич військовому судді Решетилу на Січ. При цьому він наполягає, щоб вже зараз, використовуючи наявні чайки та дуби, проводилася морська розвідка, про результати якої слід доповідати кошовому.

Морське забезпечення військ Мініха, які діяли на молдавському напрямку, повністю покладалося на запорозьку флотилію. Козаки мали завдання вести розвідку та спостерігати за ворожими сухопутними та морськими силами, які концентрувалися в районі Очаків-Кінбурн, затримувати турецькі кораблі, які намагалися ввійти в Дніпро чи Буг, не допускати висадки десанту тощо.

16 липня 1737 р. до Очакова прибуло 1500 запорожців на 38 суднах.

Найперше доручення, яке отримала козацька флотилія від коменданта Очакова генерала Штофельна, було обстеження найближчих територій, проте, турецьких військ виявлено не було. Варто зауважити, що мобільність запорозьких кораблів відкривала більш широкі можливості. Саме ці переваги використали січовики, коли дійшли до гирла Дністра, пускаючи на дно всі зустрічні ворожі судна, і несподівано піднялися рікою до м.Бендери, примусивши залогу зачинитися у фортеці. Ще до того, як турки зрозуміли, які насправді мізерні сили їм протистояли, козаки зникли.

Запорізькі кораблі всю кампанію успішно забезпечували Очаків продовольством, боронячи його від турецьких кораблів.

Запорізькі судна на той час були основною силою, яка протистояла турецьким галерам на Чорному морі під час перших російсько-турецьких війн.

Источник: http://www.library.kherson.ua/old/tavrika/kozaky4.htm