На хвилі української революції 1917-1920 рр. підвелись і активно діяли у нашому краї поборники національного і соціального визволення України І.Челюк, Н.Малеча, М.Чернявський, А.Конощенко. Особливе місце серед них посідає Іван Микитович Челюк.
... У липні 1917 р. в Херсоні було утворено місцевий осередок української партії соціалістів-революціонерів. ЇЇ членом став, поряд з іншими херсонцями, й Іван Челюк - бухгалтер Херсонського повітового земства. Лозунги українських есерів „Хай живе демократична республіка”, „Хай живе Земля і Воля” знайшли відгук у свідомості Челюка, людини мислячої, настроєної прогресивно і демократично.
Іван Микитович був людиною активною, дієвою, палко любив Україну і щиро переймався її долею у той непростий час. Він був прихильником ідеї української державності, схвально ставився до політики Центральної Ради і засуджував факт вилучення Херсонської губернії зі складу території, де порядкувала Центральна Рада та Генеральний Секретаріат. У серпні 1917 р., коли на установчих зборах Херсонської спілки дрібного кредиту Челюка було обрано до ради спілки, під його впливом приймаєься рішення: вітати Центральну Раду і протестувати проти виключення зі складу України Херсонської губернії.
У листопаді 1917 р. у Херсоні було засновано революційну раду з представників політичних партій і громадських формувань. Челюка І.М. було обрано кандидатом у бюро ради, він ввійшов до складу комісії з питань інформації.1
Іван Микитович вважав, що „... треба піднести рідну занепалу культуру на належну височінь, щоб вивести свій рідний народ з того занепаду і безладдя, в якім він тепер знаходиться”.2
Він не тільки писав, а й активно діяв. З іменем Челюка пов’язано утворення культурно-просвітницької організації „Українська Хата” у 1917 році, пізніше він стає головою ради товариства „Просвіта”. Товариство під керівництвом Челюка проводить велику роботу в галузі пропаганди історії України, літератури, мистецтва, влаштовуються лекції, концерти, організовуються курси українознавства, український хор, національний театр. Цікаво, що перша заявка на влаштування вистави українським національним театром надійшла 30 грудня 1917 р. від Херсонського осередку партії українських есерів.3
З глибоким болем пише Челюк про те, як був розгромлений театр у березні 1918 р.: „... вандали ввірвались в театр, пограбували майно, бібліотеку, порвали на онучі прапор з написом „Хай живе вільна Україна”, розбили бюст Франка..., викололи багнетом око і пробили голову в бюсті Кобзаря”.4
Та Іван Микитович вірить у позитивні зміни, треба тільки, як він зазначає, „... поставити на належну височінь культурно-національний розвиток людності”.
Важливим фактором суспільного розвитку, як вважав Іван Микитович, є кооперативний рух. Він був палким прихильником кооперації, його теоретиком і практиком. Челюк покладав великі надії на кооперацію як на засіб піднесення добробуту, організованості, національної свідомості широкого загалу. І.М.Челюк брав участь у роботі всеукраїнського кооперативного з’їзду в Києві у вересні 1917 р., був делегований від Херсонської спілки кредитових і позичково-ощадних товариств на III-й Всеукраїнський кооперативний з’їзд у травні 1918 року.5 І.Челюк був головою Забалківського кредитового товариства, у серпні 1917 р. обирається до ради Херсонської спілки установ дрібного кредиту.
Іван Микитович був організатором товариства „Українська книгарня”. Мало сказати - організатором, він був душею цього привабливого починан-ня, його організаторські здібності, енергія, переконаність, віра в успіх справи запалювали однодумців - Лиханського Хрисанфа та Степана, Караянія Саву, Жайворонка Прокопа, Хрисоскулі Івана та інших. Закликаючи херсонців вступати до кооперативу „Українська книгарня”, Іван Микитович писав:
Гартуймося, єднаймося
в товариство чесне.
Хай під чесними трудами
Вкраїна воскресне.6 Іван Челюк щиро вболіває за успіх справи і, не бачучи в земляків очікуваної активності, нарікає:
„серед нас є багацько таких, що привикли лежати на печі, грітися у просі, а про те, що робиться поза його хатою, йому байдуже. Українці! Скинте з себе млявість, беріться активно до будування нашого вільного національного життя”.7
Товариство „Українська книгарня” розгорнуло широку просвітницьку і видавничу діяльність, стало знаним і за межами Херсонщини. Взагалі, перебування Челюка на чолі „Української книгарні” - то тема для окремого цікавого дослідження.
Говорячи про Челюка, безперечно одне - діяльність цієї непересічної особи багатогранна і позначена обдарованістю. Не випадково ж, що всі, хто знали його, поважали і високо цінували. Наведу такий приклад, взятий з архівних джерел.
У кінці квітня 1919 р. І.М.Челюк був заарештований губернською надзвичайною комісією по боротьбі з контрреволюцією. Правління Херсонської спілки кредитових і ощадно-позичкових товариств терміново пише в ЧК:
„... весь Херсон і повіт знають Челюка як борця за народне право і ворога спекуляції....Правління Херсонської спілки сільських і міських кооперативів і дві спілки споживчих товариств з числом членів 11248 чоловік ручається за свого голову Івана Микитовича Челюка і прохає комісію звільнити Челюка”..8
Пізніше, вже в радянський час, Іван Микитович доклав немало зусиль, аби в Херсоні почала діяти українська автокефальна церква. У 1921 р. така церква була відкрита. Це Храм св.Великомучениці Олександри.
Челюк був здібним публіцистом, часто виступав на сторінках друкованих видань у 1917-1920 роках. Писав, як і жив: розумно, чесно, завзято. Багато з написаного ним вісімдесят років тому і сьогодні не втратило актуальності.
Пізніше, в силу різних причин, Іван Микитович відходить від громадського життя. У 1931 році був заарештований, звинувачений у контрреволюційній діяльності, засуджений умовно.
Іван Микитович, ніби відчуваючи свою лиху долю, у 1933 році виїздить у Горьківську область, та чомусь повертається...
Влаштовується на роботу бухгалтером-ревізором у Херсонторг. У 1937 році його знову заарештовують. На цей раз йому в ході слідства пригадали все: і членство в партії українських есерів, і діяльність на ниві культурницького руху, українізації („буржуазний націоналіст”), і участь у політичних подіях 1917-1920 років.
Постановою трійки управління НКВС по Миколаївській області Іван Микитович Челюк засуджений до розстрілу. Вирок виконано в ніч з 2 на 3 грудня 1937 року.9
Місце його поховання невідоме.
Проте знаємо, що народився І.М.Челюк на Полтавщині, в селі Свиридівка Лохвицького повіту.
У фондах держархіву є чимало матеріалів, що висвітлюють діяльність Челюка.
... Завжди незмінно радію і хвилююсь, коли зустрічаю в архівних документах знайомий підпис, виразний і чіткий, зроблений упевненою рукою - „Іван Челюк”. ДЖЕРЕЛА
1 “Известия Херсонского уездного земства”, № 35, стор.1104.
2 ДАОО, ф. 42, оп. 37, спр. 6, арк. 8.
3 Там же.
4 ДАОО, ф. 42, оп. 37, спр. 8, арк. 8.
5 ДАХО, ф. 950, оп. 1, спр. 103, арк. 136.
6 ДАХО, фр. 955, оп. 1, спр. 5, арк. 36.
7 “Известия Херсонского уездного земства”, № 50, стор.1650.
8 ДАХО, фр. 950, оп. 1, спр. 161, арк. 18,19.
9 ДАХО, фр. 4033, оп. 7, спр. 875. Про автора:БАРАНЮК Віра Олександрівна - головний спеціаліст державного архіву Херсонської області
|
