Український Херсон - Каталог статей
Вт, 2016-12-06, 2:09 PM
На початок Реєстрація Вхід
Ви увійшли як "Гість"
Меню сайту
Категорії статей
Персоналії (політики) [5]
Біографії херсонських правих та близьких до них.
Політика [2]
Політика та політичні процеси. Аналіз правого руху.
Історія [46]
Історія. Переосмислення, аналіз та обговорення.
Мовне питання [52]
Проблеми функціонування, розвитку та поширення української мови.
Релігія [4]
Релігія в Україні сьогодні та вчора. Проблеми побудови Помісної церкви. Міжконфесійні відносини.
Національна ідея [7]
Національна ідея. Українське питання: державність, ідеологія, програмові засади, націоналізм.
Суспільство [27]
Сусіпльна свідомість. Проблеми сучасного українського суспільства.
Пошук у статтях
Друзі сайту
Наше опитування
Як має виглядати Меморіал "Героям Крут", який незабаром з'явиться у Херсонській області?

Результати · Архів опитувань

Всього відповідей: 286
Статистика
Каталог статей
» Каталог статей » Суспільство
Мистецькі пошуки Михайла Жука

Мистецькі пошуки Михайла Жука
Спектр цих якостей, розмаїття самобутніх виявів з особливою виразністю відчутно у мистецьких особистостях кінця ХIХ - початку ХХ століть. Однією з них був Михайло Жук - живописець, графік, майстер кераміки, фотомитець, плакатист, поет, прозаїк, драматург, казкар, автор творів для дітей, мистецтвознавець, літературний критик, мемуарист, педагог, освітянський керівник.
Михайло Жук - популярна мистецька особистість перших десятиліть ХХ століття. Ще в юному віці він став відомою людиною, мистецькою “зіркою” України; про М.Жука у розквіті його творчих сил часто з прихильністю писала українська преса, відзначаючи його обдарованість і працелюбство; він був добре знайомим з багатьма діячами української літератури, театру, мистецтва ХIХ - ХХ століття; М.Жук мав тривалу, плідну мистецьку долю й був неодноразово вшанованим за свою багатогранну творчість; за життя він став справжнім метром, живою легендою національної художньої культури.
Михайло Іванович Жук народився за старим стилем 20 вересня, за новим - 2 жовтня 1883 року в степовій Таврії, у Каховці, в родині маляра-майстрового.
Спочатку сім’я Михайла Жука мешкала біля Дніпра, потім перебралася до того краю Каховки, що межував зі степом. Степова аура помітно вплинула на пробудження мистецьких зацікавлень М.Жука, розвиваючи у ньому образно-художню своєрідність погляду на світ. Згодом він писав про свої враження від таврійського степу: “Там я відчув, що існує таємниця, і там природа така велична, що я стаю менший за комаху; там повітря таке густе, запашне, тепле й спокійне, що здається, коли б його чимось помішати, то воно розгойдалося б, як мед у склянці” ( 6 , 4).
Важливе значення для духового й особистісного становлення М.Жука мав його батько. Іван Жук був волелюбною людиною, схильним до вільнодумства, критичних оцінок навколишньої дійсності, цікавився новими поглядами та ідеями.
З дитячих років Михайло почав допомагати батькові, який, як зазначає Герц Бурд, у таврійських краях “підряджався фарбувати дахи і церковні огорожі, ремонтував божі храми” ( 1 , 188).
М.Жук ріс в атмосфері праці й творчих захоплень - малярством і музикою. На формування його естетичних смаків суттєвий вплив мали приятелі Івана Жука - іконописець Мелєхов, який мав художню освіту Петербурзької Академії мистецтв, і скрипковий майстер Кузьменко, і з їхньою допомогою Михайло вчився основам малярської справи й гри на скрипці.
Чи то хист художника виявився сильнішим, чи то підліток відчув, що йому ліпше вдається виконання живописних робіт, ніж музичних творів, проте факт є фактом: він обирає для себе малярську дорогу.
1896 року разом з батьками М.Жук приїжджає до Києва, де вступає до художньої школи Миколи Мурашка - українського маляра й педагога, що 1875 року заснував свій відомий навчальний заклад. Як свідчив Герц Бурд, у родині Жуків тривалий час зберігалася фотографія, на якій був “Михайло з батьками після прийому до школи з пензлем і палітрою в руках” ( 1 , 188).
У Київській художній школі розкриваються непересічні здібності Михайла Жука, він виділяється як один з найбільш обдарованих і перспективних учнів. Дослідники творчості митця підкреслюють, що “на щорічних шкільних виставках експонувалися його роботи. У конкурсах на кращу композицію він одержував премії, про що не раз оповіщала київська преса” ( 1 , 188).
У Києві формуються й літературні інтереси М.Жука. Оволодіваючи тонкощами і мистецтвом малярської справи, він водночас починає й писати. Переважно це були “віршовані розповіді... про людей фізичної праці, їх йому доводилося чимало зустрічати, коли ще зовсім малим ходив з батьком на заробітки” ( 1 , 191).
По завершенні навчання у художній школі М.Мурашка обдарований юнак мав підстави й наміри вступити до Петербурзької Академії мистецтв. Проте відбулися події, що внесли суттєві зміни у подальше життя М.Жука: його батька за створення підпільної революційної групи й поширення забороненої політичної літератури було заарештовано й вислано до Сибіру.
Це суттєво вплинуло на моральний стан сім’ї Жуків, для родини “політично неблагонадійного” наступили нові часи, і, щоб продовжити навчання, Михайло Жук виїжджає за межі Росії, у Польщу, де 1900 року його зараховують до Краківської Академії красних мистецтв.
Незважаючи на складний духовно-психологічний стан, у якому перебував М.Жук (він дуже любив батька й те, що сталося з ним, завдало Михайлові чимало болю), краківський період для нього виявився творчо плідним і багатогранним.
У Кракові він продовжує оволодівати малярськими дисциплінами - живописом, графікою, літографією, розпочинає активну діяльність як художник і тісно співпрацює з варшавським видавництвом “Химера” та київським видавництвом Гирича, знайомиться з сучасною поезією, прозою, виявляє інтерес до модерну, удосконалюється в літературних жанрах.
Основне кредо Михайла Жука знайшло своє формулювання у гаслі - постійно працювати. Він завжди був сповненим творчих задумів і неухильно їх втілював.
Під час студентських канікул М.Жук приїздив до Києва, де виконував різноманітні малярські роботи. Так, перебуваючи на вакаціях у Києві 1903 року, він написав портрет І.Нечуй-Левицького, що стало поштовхом до створення ним галереї портретів визначних діячів українського мистецтва.
Навчання на факультеті монументально-декоративного живопису Краківської Академії красних мистецтв Михайло Жук завершив весною 1904 року. Його малярський талант і успіхи були відзначені двома срібними медалями. Разом з ними він одержав і “гроші на закордонну подорож: перед ним розкривається можливість відвідати кращі музеї Італії, Франції, Німеччини” ( 1 , 189). Це становило мрію будь-якого художника - здійснити творчу мандрівку найпрестижнішими галереями Західної Європи. Відкривалися нові життєві й творчі перспективи.
Михайло Жук приймає інше рішення: на виділені для подорожі кошти добитися звільнення батька та його повернення в Україну. Це вдалося зробити, й Івану Жуку було дозволено жити у Чернігові під наглядом поліції. Туди ж, до Чернігова - північної оази української художньої культури, - 1905 року переїжджає і Михайло, сім’я знову збирається разом.
Талановитий митець одразу ж став помітною постаттю в Чернігові. Він пише нові малярські роботи, виявляє інтерес до діяльності “Просвіти”, до художнього та інтелектуального розвою міста, починає викладати малювання у приватній жіночій гімназії та духовній семінарії, у якій “серед його учнів був П.Тичина, на формування естетичних поглядів якого Жук справив глибокий вплив” ( 4 , 212).
Особливу “нішу” в чернігівському житті Михайла Жука посіло знайомство з Михайлом Коцюбинським, що швидко перейшло у тісні, стосунки, у щоденну взаємопотребу, в дружбу митців - молодого таланта-маляра й письменника-класика. Донька прозаїка, Ірина Коцюбинська, пізніше розповідала: “... Не було того дня, щоб Михайло не приходив до нас або ми до них... А влітку він майже щодня виносив з нашого садка букети квітів і малював їх на величезних полотнах” ( 1 , 190).
М.Жук часто писав портрети М.Коцюбинського, його дітей, фотографував родину Коцюбинських. Так, йому належить авторство таких відомих фотографій, як “Сім’я Коцюбинських у вітальні”, “Ірина з батьком у садку”, “М.М.Коцюбинський у фесці”, “М.М.Коцюбинський зі студентами”. Малював художник і палітурки до книжок письменника, серед яких була й “Тіні забутих предків”.
На початку ХХ століття Михайло Жук наполегливо розвивається як художник. Він часто працює олією, аквареллю, пастеллю. Його малярські роботи - портрети, пейзажі, декоративні панно - неодноразово виставляються, одержують прихильну оцінку в українській пресі. Перевагу митець віддає портретному жанру, портрети він виконує у техніці живопису й графіки.
Значним досягненням М.Жука є створення з натури понад двадцяти портретів визначних діячів української культури кінця ХIХ - перших десятиліть ХХ століття. Серед них - портретні зображення І.Нечуя-Левицького, І.Франка, М.Лисенка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, М.Вороного, В.Винниченка, Б.Лепкого, М.Філянського, П.Тичини, В.Блакитного, В.Чумака, М.Хвильового, В.Сосюри, М.Зерова, В.Поліщука, М.Бажана, Н.Ужвій та ін. Він також виконав близько тридцяти портретів-плакатів класичних українських письменників.
1917 року за значні мистецькі здобутки Михайлу Жуку присвоєно звання професора живопису. Йому було тридцять чотири роки.
З чернігівським періодом пов’язані не лише малярська активність М.Жука, але й новий етап у його літературній творчості. Протягом 1905 - 1906 років він активно пише прозові й поетичні твори. У цьому його підтримує М.Коцюбинський, який виступав першим рецензентом його літературних творів, сприяв у їх публікації.
Завдяки зусиллям та ініціативі М.Коцюбинського становлення М.Жука як письменника тісно пов’язано з провідним часописом кінця ХIХ - початку ХХ століть “Літературно-науковим вісником” (“ЛНВ”) - “найавторитетнішим всеукраїнським періодичним виданням європейського типу, що відіграло винятково важливу роль у розвитку національного письменства, естетичної думки, мистецтва загалом.., піднесенні української літератури на європейський рівень” ( 5 , 424 - 425).
Першим друкованим твором М.Жука стало оповідання “Мені казали: “Ще молодий!”, яке було видруковано 1906 року в десятій книжці “Літературно-наукового вісника” ( 4 , 212). У цьому часописі з’явилася ще низка творів М.Жука - поезій та прози. Доречно відзначити, що маляр і письменник друкувався в оточенні тодішніх літературних “світил”. Так, у “ЛНВ” за 1907 рік (книжка 7) разом із творами В.Винниченка, М.Грушевського, І.Франка, С.Черкасенка, П.Капельгородського було видруковано психологічну новелу М.Жука “Дора”. У “ЛНВ” за 1908 рік (книжка 10) поезія М.Жука “Захмарилось небо...” з’явилася поруч із творами М.Грушевського, М.Чернявського, М.Вороного, С.Черкасенка.
Письменницька активність Михайла Жука припала на першу третину ХХ століття, коли було написано основну частину його художніх творів. Продовжуючи традиції розмаїття малярських інтересів, він працював й у різних літературних жанрах - ліричної поезії, настроєвого прозового малюнку, новели, критичної статті тощо. Інколи в літературному виданні М.Жук виступав не тільки як поет, прозаїк і критик, але і як художник. Так, у часописі “Музагет” вміщено виконані ним портрети П.Тичини, Ю.Меженка, Д.Загула ( 5 , 482). Він друкувався у таких виданнях, як часописи “Молода Україна”, “Дзвін”, “Шлях”, “Шквал”.
1912 року сталася важлива подія у письменницькому житті Михайла Жука - у Чернігові вийшла друком збірка його віршів “Співи землі”, що стала важливою подією в його поетичному розвитку. До збірки виявила інтерес Леся Українка й висловила щодо неї цікаві спостереження, наголосивши на тому, що поетові варто більшої ваги надавати художній довершеності творів.
У поезії М.Жук чимало уваги приділяв образам природи. Її він сприймає насамперед як маляр, художник. У його поетичному баченні природи домінує суб’єктивний погляд - підкреслено асоціативне, образно-індивідуальне, гіперметафоричне сприйняття природних форм, виявів. М.Жук живописує природу поліфонічним словом - густими кольорами, рельєфною інтонаційною палітрою, виразною композицією почуттів. Він немов би грає на інструменті, що народжує словесні образи й звуки-фарби.
У цьому плані показовим є вірш “Захмарилось небо...” Це досить розлогий твір, що складається з восьми строф, і цікавий своїм композиційним, мелодійним та образним колоритом. Починається він насиченими лініями почуттів та гамою концентрованих кольорів.

Захмарилось небо...
Мов дим від пожежі - закутав простори блакитні.
Ворони кружляють...
Високо, далеко... мов цятки дрібні, непомітні.

А хмари все пнуться...
Здається, конають якісь невідомі потвори...
Як тісно сплелися!
Ти чуєш, як грізно, як гримають гостро докори?

Он хмара, як баня,
І сива, як ліс той, що в наморозь тихо дрімає...
А он, як гадюка,
І пнеться, і в’ється, і десь аж у млі пропадає.

Це - типова малярська картина, тільки виконана словом. Тут переплітаються поетичне й живописне, пейзажне й психологічне, настроєве й ритмомелодійне начала.
З перших рядків постає ціла палітра предметних, зримих образів: “мов дим від пожежі - закутав простори блакитні”, “ворони - мов цятки дрібні, непомітні”; з особливим асоціативним розмаїттям зображуються хмари: це - “якісь невідомі потвори”, що “тісно сплелися” , хмара - “як баня”, “ і сива, як ліс той, що в наморозь тихо дрімає”, “як гадюка, і пнеться, і в’ється, і десь аж у млі пропадає”.
М.Жук активно розвиває і щедро виписує асоціативні, порівняльні й метафоричні ряди, підкреслюючи внутрішній динамізм образів та самої пейзажної картини.
Його слово-пензель рухається далі. Від настроєвого пейзажного малюнку воно переходить до пейзажу душі. І він, цей пейзаж душі, ця психологічна атмосфера й тональність фабули, є так само напруженими, концентрованими, сповненими рельєфно окреслених емоцій. Психологічна реальність посилюється драматичними картинами-асоціаціями й переживаннями, невідступністю трагічних відчуттів, образами, що символізують смерть, кінець життєвого шляху.

Страшенна тривога
І біль невимовний на душу спадає зболілу...
Здається, неначе
Не хмари ти бачиш, а темну, відкриту могилу.

Над ямою вперто
Стоїш остовпілий і сили немає тікати -
У тебе є зв’язок
І з нею, і з серцем... Ти зв’язок той мусиш признати!

У трьох заключних строфах два пейзажі - природний і душевний - зливаються. Зовнішнє й внутрішнє буття подано напруженою цілісністю. Поетичну реальність показано в річищі малярської техніки - у невидимій динамічності, з незмінним відчуттям руху.
Стираються грані між станом природи і станом душі. Природні образи-явища зображуються метафоризовано, у натхненності образів митця-поета невимушено вгадується рука митця-маляра.
У вірші постають “мускули й сили хмар”, хмари “дихають важко”, блискавки - це “вогнянії стріли”, “голос” асоціюється з громом, від якого “здригається відгомін з болю”, дощ - “сльози, холодні, блискучі”, що викликають внутрішнє уявлення про сльози душі, сльози смутку.
У вірші “Захмарилось небо...”, як і в усій поезії М.Жука, виділяються компоненти модерного поетичного мислення, що цілком відповідало логіці творчого розвою митця. Далося взнаки студіювання у “проєвропейському” Кракові тонкощів малярської та мистецької культури, знайомство з сучасною модерністською літературою. Не могло пройти безслідно й тісне спілкування з архітектором оригінальних образів, вишуканим стилістом європейського ґатунку М.Коцюбинським.
Модерновий характер поезії “Захмарилось небо...” виявився у тому, що помітно авторський нахил до ускладнення образно-асоціативної картини. Є рядки, які практично виключають однозначність своєї інтерпретації (“Ні, він не здолає змістить його “Силу” і “Волю”). Відчувається також, що поетом передбачається активність суб’єктивної фантазії у сприйнятті цього вірша, що читач у такий спосіб стає співтворцем художніх реалій, які ця поезія породжує.

А хмари все пнуться...
Всі мускули й сили в свою боротьбу покладають...
І дихають важко...
Вогнянії стріли - щохвилі на землю спадають.

І чуєш ти голос...
Кидає він слово; здригається відгомін з болю...
Невже то від жаху?
Ні, він не здолає змістить його “Силу” і “Волю”.

Вже сльози спадають...
Холодні, блискучі... Дерева озвалися шумом...
А хмари все пнуться.
І серце в тривозі і думи, навіяні сумом.

Стиль останніх строф зберігає розповідну описову манеру й настроєвість. Поетика настроєвості є взагалі прикметною ознакою літературних творів М.Жука. Вона притаманна і його поезії, і його прозі.
У прозових жанрах він звертався до коротких форм - психологічного етюду, новели, стислого оповідання.
Специфіку його прозової манери відбито у новелі “Дора”. У центрі цього невеличкого твору перебуває образ молодої гарної жінки, змальовується її духовний стан та портрет її долі.
Кількома фразами письменник розповідає, що Дора живе бенкетами, коханцями, розвагами, не замислюючись над складнощами й плинністю життя. Він показує, що одного ранку з нею і у ній на якусь мить сталася зміна. Він малює сцену, коли Дора пригадує своє минуле, знайомство з коханцем, згадує брата-сухотника, що доживає свої останні часи у лікарні, стару мати-жебрачку.
М.Жук - психологічний письменник, який намагається зазирнути у душевні потаємини. І цей момент погляду Дори на себе, у себе і довкола себе, і цей тягар життя, що його вона, можливо, уперше відчула, усвідомила, виявилися для неї несподівано важкими й гнітючими. Прозаїк розповідає, що його героїні стало зле від того, що вона у ці секунди пережила, стало моторошно від свого й навколишнього життя.
Настрої невимовного болю, крайньої розпуки на якусь заволоділи Дорою. Як художник психологічної дії М.Жук розвиває колізію далі, прагнучи довести її до кульмінації. Він малює епізод, коли героїня вибігає з кімнати, де їй важко, задушливо, на природу й там починає молитися, неначе замолюючи свої гріхи. Вона переживає миттєвість каяття та очищення, мить віри в можливість змін у власному житті. Знесилена нервовим збудженням, відкриттям драматичних струн своєї душі, гарячковитою молитвою, вона засинає.
Новела “Дора” - це твір з відчутною ліричного колізією. Основне в ньому - зображення миттєвої психологічної мікродрами, що сталася у душі героїні. Новелістичний характер твору посилюється його фіналом. Спалах сповіді, покаяння є лише миттю, фотографією зболілої душі, у якій (в душі) все залишається незмінним. Прозаїк зображує, як приходить коханець Дори, забирає її та всі сльози-сподівання молодої жінки залишаються в минулому. Життя Дори продовжується так само, яким воно було і до цього.
Гостре відчуття дисгармонійності сьогодення, оточуючої дійсності, дисгармоній у людській свідомості, психологічному світі - ось що об’єднує поезію і прозу М.Жука, становить одну з атрибутивних рис його літературної творчості.
Непросто виділити, якій художній галузі - поезії чи прозі - Михайло Жук надавав більшої ваги. Загалом він рівноталановито переймався кожною з них. Так, вагомим внеском М.Жука до царини поетичного слова є створення, як зазначається в “Українській літературній енциклопедії”, першого українського вінка сонетів, який було написано 1918 року ( 4 , 212).
Симфонізм літературних інтересів М.Жука посилюється ще й тим, що він створив низку п’єс, серед яких виділяються “Легенда” та “Плебейка”, часто виступав з мистецтвознавчими статтями. Значну увагу він приділяв написанню творів для дітей, які ж сам й ілюстрував. Це збірки казок і оповідань “Ох” (1908), “Казки” (1920), “Дрімайлики” (1923), “Прийшла зима” (1927), “Годинник” (1928) та ін. Містить його письменницький доробок і спогади про М.Коцюбинського, І.Франка. Працював він також як перекладач і здійснив переклад драми О.Блока “Троянда і Хрест”, п’єс О.Уайльда.
1925 року Михайло Жук переїжджає до Одеси, де у художньому інституті керує відділом літографії на графічному факультеті. У 20-ті роки він стає живим маляром-класиком, визнаним митцем. Його роботи активно експонуються в Україні, а також у Кракові та Відні.
У цей час М.Жук приятелює з відомим херсонським художником Георгієм Курнаковим, приїздить до Херсона. 1930 року в Херсоні було утворено філію Асоціації художників Червоної України. На першу її виставку Михайло Жук привіз кілька власних творів, серед них була й широковідома робота “Голова Н.” ( 6 , 4).
Після реорганізації Одеського художнього інституту в художнє училище Михайло Жук “керує керамічним відділенням художнього училища і викладає керамічну композицію” ( 1 , 192). Багато сил на цьому етапі духовного розвою митець віддає педагогічній діяльності, виховуючи у студентів почуття художньої краси та довершеності.
У повоєнний час М.Жук продовжує викладати в Одеському художньому училищі й керувати керамічним відділенням.
Михайло Жук був скромною людиною і з підкресленою скромністю ставився до себе, до свого мистецького розвитку й таланту. Він не просто жив мистецтвом - у його свідомості існував культ мистецтва. Саме воно - мистецтво - стало сонцем його творчого буття. Розмірковуючи у зрілому віці над пройденим шляхом, М.Жук скромно говорив про себе: “Я тільки хлопчик з лозиною, що й досі дивиться на “чудо” мистецтва. Я певний, що й далі буду так само дивитися” ( 6 , 4).
Художник (у найширшому і найточнішому сенсі цього слова) М.Жук помер на 81-му році життя, 8 червня 1964 року в Одесі.
Творчість Михайла Жука - багатовимірне й поліфонічне явище в образно-естетичній дійсності ХХ століття. Його мистецька універсальність свідчила про реальну безмежність людських можливостей і неосяжну потенційність української художньої свідомості. Його творча діяльність не тільки перебувала у витоків, не тільки закладала основи, виформовувала творчі передумови для національного літературно-художнього Ренесансу 20-х років, а й стала складовою часткою цього Ренесансу. Власною постаттю М.Жук духовно пов’язав художню культуру кінця ХIХ століття з художніми традиціями другої половини століття ХХ. Він був особистістю, що крокує крізь час.

Література

1. Герц Бурд. Обранець двох муз // Вітчизна. - 1968. - № 8. - С.188 - 193.
2. Жук М. Дора: Оповідання // Літературно-науковий вісник. - 1907. - Книжка 7. - С.62 - 65.
3. Жук М. Захмарилось небо... // Літературно-науковий вісник. - 1908. - Книжка 10. - С.53.
4. Жук Михайло Іванович // Українська літературна енциклопедія: В 5 т. - Т. 2. - К., 1990. - С.212.
5. Літературознавчий словник-довідник. - К., 1997.
6. Чуприна В. Майстер графічних портретів // Наддніпрянська правда. - 1968. - 29 травня.

Категория: Суспільство | Добавил: kherson (2006-06-19) | Автор: Ярослав Голобородько
Просмотров: 1869 | Рейтинг: 5.0 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz