Чт, 2017-10-19, 4:40 PM
На початок Реєстрація Вхід
Ви увійшли як "Гість"
Меню сайту
Розділи новин
Анонси [52]
Анонси подій, акцій та заходів.
Вибори 2006 [30]
Новини присвячені президентським виборам 2006 року.
Економіка, промисловість, с/г [36]
Економіка, промисловість, с/г, фінанси, кримінал.
Історія [54]
Факти, що стали надбанням історії. Дискусії довколо них.
Кримінал [2]
Кримінальна хроніка Херсона та області
Культура [64]
Мова. Музика. Театр. Кіно. Література. Мистецтво тощо.
Нові статті [7]
У цьому розділі з"являтимуться нові статті, які з часом будуть видалені з розділу новин й перенесені до розділу статей.
Політика [110]
Влада, суспільство, політика.
Портал [6]
Новини порталу: оновлення, зміни, доповнення, оголошення, прохання, звернення.
Релігія [39]
Новини з життя церков та парафій. Релігійне життя міста.
Спорт [5]
Новини спорту.
ТЕРМІНОВЕ [20]
Термінові повідомлення з України та закордону
Україна. Світ. [16]
Новини України та світу.
Українське питання [189]
Календар новин
«  Липень 2006  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Друзі сайту
Наше опитування
Як має виглядати Меморіал "Героям Крут", який незабаром з'явиться у Херсонській області?

Результати · Архів опитувань

Всього відповідей: 289
Статистика
Новини сайту
» 2006 » Липень » 18 » Топ-дев`ятка в рейтингу зрадництва
Топ-дев`ятка в рейтингу зрадництва
Історія незалежної України знає чимало випадків зради. Подаємо дев`ятку найгучніших фактів, визначену за оцінками експертів та журналістів...

1. Олександр Мороз, 2006 рік

У топ-дев`ятці зрадництва в історії незалежної України відхід лідера Соціалістичної партії від принципів, за які голосували його виборці, безперечно, посідає перше місце.

Формально Мороз “кинув” свої партнерів з демократичної коаліції, створеної на початку липня 2006 року, переметнувшись у табір своїх супротивників. У день голосування за спікера парламенту замість того, щоб віддати голоси за представника “Нашої України”, як про це було домовлено раніше й оголошено публічно, - Мороз домовився з Партією регіонів, яка разом з комуністами підтримала його кандидатуру на пост Голови Верховної Ради. Розповідають також про інші блага, за які “Регіонам” удалося перекупити соціалістів. У результаті - Мороз став спікером.

Фактично партія Мороза, що має електоральну базу серед українського селянства центральної України, всупереч волі виборців, пішла на змову з проросійськими, олігархічними (у їхньому уявленні) силами.

2. Євген Марчук, 1999 рік

Напередодні президентських виборів 1999 року представник національно-патріотичних сил Євген Марчук, лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз, Голова Верховної Ради Олександр Ткаченко та мер Черкас Володимир Олійник уклали в м. Каневі угоду про спільні дії на виборах, мета яких – протистояти повторному обранню на посаду глави держави тодішнього Президента Леоніда Кучми. Усі четверо висунулися кандидатами, проте домовилися, що шляхом консенсусу оберуть з-поміж себе єдину кандидатуру, яка зможе набрати на виборах найбільше голосів. Так звана “канівська четвірка” збиралася кілька разів, проте рішення про висунення найдостойнішої кандидатури щоразу відкладалося. Перед самими виборами Марчук заявив, що йде на вибори самостійно, розколовши таким чином антикучмівську четвірку. Перемогу на виборах здобув Кучма.

Після цього Президент призначив Марчука секретарем Ради національної безпеки та оборони. Це остаточно укріпило в суспільстві думку про попередню змову Марчука з Кучмою.

3. Тарас Чорновіл, 2004 рік

Син видатного діяча національно-демократичного руху України В’ячеслава Чорновола користувався значною підтримкою прибічників покійного батька. На парламентських виборах 2002 року Тарас Чорновіл набрав у мажоритарному окрузі у Львівській області 67 відсотків голосів. Входив до фракції Віктора Ющенка “Наша Україна”. Однак у квітні 2004 року залишив її, а наприкінці року ввійшов до фракції “Регіони України”. Виборці Чорновола та прибічники Ющенка сприйняли такий крок як зраду.

На президентських виборах підтримав Ющенкового суперника Віктора Януковича. Після того, як Януковича залишила низка політиків, у розпал Помаранчевої революції, що стала формою вираження протесту проти фальсифікації виборів на користь провладного кандидата, Чорновіл формально очолив його виборчий штаб (реально кампанією керували інші особи).

Ім’я Тараса Чорновола часто використовується на позначення зрадництва.

4. Микола Азаров, 2005 рік

Представник Партії регіонів, близький до її лідера Віктора Януковича, займав у його уряді (2003–2004 рр.) посаду першого віце-прем’єр-міністра. Брав активну участь у його виборчій кампанії як кандидата в Президенти 2004 року. Після відставки Януковича з посади глави уряду, зумовленої скандалом щодо фальсифікації виборів та Помаранчевою революцією, Азаров виконував обов’язки прем’єр-міністра (до січня 2005 року). У розпал революції, коли результати повторного голосування, яке призначив Верховний Суд, стали очевидними, від Януковича відійшло чимало осіб. Азаров, крім того, зробив спробу переметнутися в "помаранчевий" табір, запропонувавши свою кандидатуру на посаду прем’єра. Щоправда, його пропозиції було відхилено.

Згодом він повернувся в колишній табір – у Партію регіонів.

5. Олександр Зінченко, 2004 рік

До літа 2004 року Зінченко був однією з ключових фігур у прокучмівській Соціал-демократичній партії (об’єднаній), очолював її парламентську фракцію, займав посаду віце-спікера за квотою СДПУ(о), раніше керував контрольованим есдеками телеканалом “Інтер”, виробляв ідеологію тиску на засоби масової інформації. Проте 2003 року Зінченко раптом розсварився з верхівкою СДПУ(о), і влітку 2004-го було оголошено про те, що він очолив виборчу кампанію кандидата в Президенти Віктора Ющенка.

Колишні однопартійці оцінили вчинок Зінченка як зраду, Кучма жартома назвав його перехід до Ющенка найбільш удалою операцією СДПУ(о).

6. Юлія Тимошенко, 1999 рік

Наприкінці 90-х Тимошенко була однією з ключових осіб у партії Павла Лазаренка “Громада” та в її парламентській фракції. Очолювала так званий “опозиційний уряд” “Громади”, створений Лазаренком та його соратниками для критики економічної політики Президента Кучми й уряду Пустовойтенка. Після кампанії з компрометації Лазаренка, ініційованої тодішньою владою, Тимошенко та Олександр Турчинов подали заяви про звільнення з посад, відповідно, першого заступника та заступника голови партії «Громада». Публічно вони пояснили такий крок незгодою з волюнтаристськими методами керівництва Лазаренка. Тимошенко створила партію “Батьківщина”, яка на той час підтримувала владу.

Лазаренко звинуватив колишніх однопартійців у зраді. У листі, переданому через адвоката зі США, де Лазаренко перебував у в’язниці, він писав про Тимошенко та Турчинова: “Бездомний собака і той хапає кістку інстинктивно, зрадники «Громади» беруть її від влади свідомо... Зрада в будь-якій формі має каратися. Шлях у зрадників один – на задвірки історії».

7. Олександр Коцюба, 1991 рік

На хвилі демократизації в останні роки існування Радянського Союзу до українського парламенту (1990 року) пройшло чимало представників національно-демократичного спрямування. Серед них - юрист-викладач Олександр Коцюба, який став депутатом завдяки тому, що його підтримував Народний рух. У парламенті він увійшов до демократичного крила, так званої Народно ради, був членом Президії ВР від Руху. Вважався одним з прогресивних, демократично налаштованих депутатів. Проте раптово перейшов на бік прокомуністичної більшості й після здобуття Незалежності активно працював над відновленням КПУ, діяльність якої було заборонено в серпні 1991 року (після ГКЧП). Активно критикував політичні сили демократичного спрямування.

Прізвище Коцюби використовувалося як символ зрадництва в перші роки існування Української держави.

8. Олександр Стоян, 2002 рік

Коли після парламентських виборів 2002 року “Наша Україна” опинилася в опозиційній меншості, її фракцію покинуло чимало депутатів. Серед них і лідер Федерації профспілок України Олександр Стоян. Але він був не просто рядовим “нашоукраїнцем”, а номером 2 у списку (після Віктора Ющенка). Перед Стояном постала загроза позбутися керівної посади у ФПУ (через тиск Адміністрації Президента), і він перейшов у фракцію “Регіони України”. Залишивши “Нашу Україну”, почав негайно критикувати позицію блоку та його лідера (Ющенка).

У “Нашій Україні” Стоян символізував зрадництво та відступництво.

9. Сергій Довгань, 1998 рік

У 1998 році Сергій Довгань став народним депутатом за списком опозиційного блоку Соціалістичної та Селянської партії (номер 2). На той час він очолював СелПУ. Проте після виборів створив окрему фракцію Селянської партії. Широкій громадськості стало відомо про контакти Довганя з Президентом Кучмою, який сприяв розколові лівої опозиції. З часом фракція Довганя перейшла в пропрезидентський табір. Соціалісти, а згодом і частина представників СелПУ звинуватили Довганя у зраді. Пізніше Кучма призначав Довганя на різні адміністративні посади.

У лівому таборі його ім’я символізувало зрадництво та розкольництво.

Оксана Охрімчук

УНІАН

Категория: Політика | Переглядів: 960 | Додав: kherson | Дата:
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz