Кожен сумівець Херсонського осередку Спілки Української Молоді в Україні знає про героїчну боротьбу українських націоналістів за свободу та незалежність Української Держави. Однак, не багатьом з нас пощастило бути особисто знайомим з ветеранами ОУН та УПА. Проте, аби зустрітись з живими учасниками національно-визвольної боротьби їхати до Галичини зовсім не обов'язково. Багато героїв живе просто серед нас - на Херсонщині.
Медсестра Української Повстанської Армії підпільниця Уляна - одна з тих, кому вдалося пройти через жахіття нациського та комуністичного режимів, вижити, а головне - залишитись нескореною, вірній до кінця ідеї Української Самостійної Саборної Держави.
Уляна - псевдонім підпільниці, справжнє ім'я медсестри - Марія. Пані Марія народилась на Тернопільщині. Батько росіянин та мати українка з дитинства плекали в дівчинці почуття патріотизму та відповідальності за долю Батьківщини. За належність до українського підпілля патріотка чотири рази опинялась у катівнях: один раз у нациській (за переховування української молоді від вивезення до Німеччини) та тричи у комуністичних (за пречетність до ОУН та УПА). Яскравий слід у пам'яті залишили трупи помордованих українців, вбитих НКВД при відступі з  Кременця. Молода медсестра не знаходила пояснення нелюдській жорстокості, з якою енкеведисти  розпровлялися з "нелояльними" до радянської влади людьми. Відтяті пальці, вуха та носи, виколоті очі, загнані до голови металеві цвяхи - це не повний арсенал агітаційних заходів якими совєти загоняли людей до колгоспів та адаптовували до радянської дійсності.  Дівчина дивом врятувалась від нацистів - на в'язницю в котрій сиділа молода медсестра здійснила напад сотня УПА під командуванням Крука, та невдовзі рідні краї довелось залишити рятуючись від помсти німецьких окупантів. Юна Уляна подалась світ за очі та опинилась на Волині, де на той час вже активно діяла українська партизанка. Чоловік Уляни також належав до підпільників та мав псевдо Андрій. Однак, потрапивши до рук НКВД Андрій опинився у штрафбаті в якості гарматного м'яса. Скоро став калікою. Після війни Андрій разом з дружиною Уляною в пошуках кращої долі відправляється на Херсонщину. Але й тут радянська влада не дає молодятам спокою. Андрія знаходить лихо на новій роботі. На маслозаводі до чану з маслом КГБ бідкидає дохлу    кішку. Молодого хлопця, що втратив на війні   ногу, звинувачують у намаганні отруїти радянських громадян та на 7 років відправляють до концентраційного табору. Все життя пані Уляну та її сім'ю переслідує КГБ: постійні обшуки, допити, залякування...

Але страшно не це. Страшно усвідомити ставлення своєї країни до людей, що боролись за її Свободу. Старенька підпільниця Уляна живе у містечку Гола Пристань, неподалік Хесрона. Місцева влада не знаходить часу й грошей на своїх ветеранів. Та нещодавно влада району встановила пам'ятник "Комсомольцям" та відреставрувала "дєдушку Леніна".

Після того, як один з місцевих журналістів написав статтю про українську патріотку у місцевій газеті "Голопристанський вісник", на газету почали тиснути. Місцеві комуністи (колишні енкеведисти та кегебісти) були глибоко обурені появою статті та інтерв'ю, у яких медсестра Уляна розповіла про звірства НКВД у часи війни. Вони звикли, що як і колись, "моноплія на правду" належить лише їм. Але правда не може завжди лишатись у тіні, колись на неї проллється світло.