Українська молодь міста вирішила в оригінальний спосіб нагадати працівникам сфери обслуговування, що мова бізнесу - це мова клієнта. Мету ініціативи коментує херсонець Олексій:

Вже набридло апелювати до "нашої" влади про захист прав українців. Мусимо стати сильними, аби до нас дослухались. В нашому суспільстві нині заведено говорити про рівність прав. Я теж за рівність. Хочу, аби мене, як клієнта, поважали не менше за інших. Хочу, аби за мої гроші, в моїй країні, мене обслуговували моєю мовою. Власне, за це я і плачу: за комфорт. Якщо підприємець не готовий створити для мене комфортних умов - платити не буду. Вірніше сказати буду, але іншому підприємцю. Варто лишень пояснити бізнесменам: не вони продають, а в них купують.

Картки використовують в ресторанах та кафе при розрахунку з офіціантом. Якщо офіціант обслуговує клієнта українською, то в додачу до чайових отримує жовту картку. В іншому разі - чорна картка замінить чайові.

Завжди спостерігаю дивну закономірність. Якщо з російськомовним чиновником, продавцем чи перукарем завжди говорити українсько, то це - «оголтелый национализм». Якщо ж з україномовним чиновником, продавцем чи перукарем завжди говорити російською, то це – «защита прав русскоязычного населения». Тож, одні можуть мати права та вільно їх обстоювати, а інші – «благодорить за то, что есть»?

Можна говорити про те, що мотивувати краще не ВІД, а ЗА. Чорні картки для офіціантів навряд спонукатимуть останніх говорити українською. Однак, вони точно нагадають: права мають не тільки національні меншини.

Тарас Дем’яненко