Пт, 2017-05-26, 1:56 AM
На початок Реєстрація Вхід
Ви увійшли як "Гість"
Меню сайту
Категорії статей
Персоналії (політики) [5]
Біографії херсонських правих та близьких до них.
Політика [2]
Політика та політичні процеси. Аналіз правого руху.
Історія [46]
Історія. Переосмислення, аналіз та обговорення.
Мовне питання [52]
Проблеми функціонування, розвитку та поширення української мови.
Релігія [4]
Релігія в Україні сьогодні та вчора. Проблеми побудови Помісної церкви. Міжконфесійні відносини.
Національна ідея [7]
Національна ідея. Українське питання: державність, ідеологія, програмові засади, націоналізм.
Суспільство [27]
Сусіпльна свідомість. Проблеми сучасного українського суспільства.
Пошук у статтях
Друзі сайту
Наше опитування
Як має виглядати Меморіал "Героям Крут", який незабаром з'явиться у Херсонській області?

Результати · Архів опитувань

Всього відповідей: 286
Статистика
Каталог статей
» Каталог статей » Політика
Росія може догратися

Росія може догратися
Подорожуючи по мережі Internet у пошуках останніх робіт, що розглядають розвиток україно-російських відносин, я натрапив на примітне «творіння рук людських». Цей твір під назвою "Українська "Матриця". Частина 2. Як, де і коли з'явилися перші українці", намагається розкрити проблеми, що накопичують конфліктний потенціал між двома країнами і народами. Варто відзначити «строго витриманий» великодержавно-шовіністичний стиль автора публікації. Щоб не переказувати весь зміст, резюмую однією фразою: « Создание украинского народа, государства и языка – это Большой Антирусский Проект Запада (орфографія згідно оригіналу)». Друзі нічого нового не відкрили, а просто переказали основні ідеї «класиків великорусизма», при цьому постійно посилаючись на відомого своєю ненавистю до всього українського пана Николая Ульянова. Мою увагу привернули не переконання, викладені автором, оскільки вони «старі як світ», а причини появи такого матеріалу в сучасній Росії.
Головним «збудником до життя» українофобських ідей стало пробудження національної самосвідомості серед сучасного українського суспільства. Так було і в XIX сторіччі, коли з'являлися перші українофільські кружки, так було на початку XX століття – час становлення української національної ідеї, схожий розвиток подій доводилося спостерігати і в першій половині 90-х рр. XX в., тоді Україна одержала свою незалежність і робила перші самостійні кроки, що не залишало байдужим панславістів з Росії.
Звернення до своєї правдивої історії, мови, символів національної гордості і гідності, ніяк не можуть дати спокій ідеологам «теорії офіційної народності», точніше за неї дещо зміненої і прикрашеної форми.
Мені, як людині, що живе в Росії, згадуються сюжети і публікації в російських ЗМІ, що доводяться «на правління» 4-х кратного зека-прем'єра В. Януковича. Тоді Україна з екранів телевізорів представлялася Едемським садом, а зараз, з подачі деяких російських журналістів, вже 2-й рік йде Апокаліпсис і найближчим часом в дверях постукає Ангел Смерті, щоб зруйнувати країну. Прокляття і страхітливі пророцтва ворогів України – це краще свідоцтво правильно вибраного українцями шляху.
На щастя, творці „нової національної ідеології” такими кроками доб'ються прямо протилежного результату. Роз'яснення українському обивателю про його неповноцінність, за умови окремого існування без росіян і Росії, викличе справедливий гнів і обурення. У принципі, ми можемо подякувати «великоросійських колег», в особі Кирила Фролова і кампанію за внесок у розвиток самосвідомості серед українського суспільства.
У цьому питанні є і зворотний бік медалі. Існуючий розвиток подій найчіткіше показує дійсне обличчя «слов'янських братів». Чому ті ж поляки, з якими було пов'язано багато неприємних подій в історії України, не намагаються з «піною у рота» довести українцям їх польське походження? Або литовці, татари, угорці? Так тому що вони не претендуючи на звання брата визнали українців – нацією, а Україну – державою. Це показовий приклад того, як за приємною усмішкою укупі з «дешевим газом» і «вакантними місцями» для українських гастробайтерів ховається «рикаючий лев, шукаючи, кого поглинути» (1-е Петра 5:8). У результаті, український виборець 10 разів подумає перш ніж голосувати за політичні сили, що ратують за тісну дружбу і союз з Кремлем.
Другою причиною популярності переконань, шовіністів, є наявність критичного рівня маразму серед громадян Росії. Та частина російської еліти, яка була носієм великодержавія у всі часи для зручності прагнула знайти чергового зовнішнього ворога, винного у всіх бідах «єдиної і неподільної». Влада вдало маніпулювала свідомістю людей, прагнучи зосередити їх погляд на зовнішні проблеми, примушуючи забути про внутрішні нелади. Так було перед російсько-японською війною, Першою світовою і за часів «холодного» протистояння західного і соціалістичного таборів, коли всі сили і ресурси країни направлені на боротьбу з «підступним і лютим ворогом». Результат відомий – спочатку не стало Російській імперії, а потім і Радянської. Так може не стати і Російської Федерації.
Якщо російським великодержавникам сильно потрібні вороги, то вони з'являться. На думку спадає одне прислів'я: «За що боролися, на те і напоролися». Сьогоднішню Росію і так не приймають з розпростертими обіймами, хлібом і сіллю. За даними журналу «Російський Newsweek» (№6 2006 р.) Росія стоїть на третьому місці в світі по негативному сприйняттю після Ірану і США.
На жаль, це жодним чином не турбує людей, що несуть відповідальність не тільки за себе, але і за країну, яку їм довірили. Їх сили, енергія, потенціал і здібності витрачаються на залякування народу «підступами антиросійських сил». Складається враження, що Москві потрібна чергова «маленька звитяжна війна». Вона прийде, однак, чим закінчиться нікому невідомо.
Категория: Політика | Добавил: kherson (2006-03-03) | Автор: Микола Малуха, Мурманськ
Просмотров: 868 | Рейтинг: 0.0 |

Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz