 Сучасна українська культура, надзвичайно чутлива за своєю сутністю, дуже швидко реагує на зміну акцентів у світовому art-середовищі. Звичайних фестивалів стандартного формату нам вже замало, тому з’являються нові «мультиімпрези», що органічно поєднують у собі різні напрями мистецтва. Гарний приклад – яскраве дійство під назвою «Вітер століть»: подих української поезії в рок-музиці» у віртуозному виконанні гуртів «Тельнюк: Сестри» і «Кому вниз», що відбулося цього вівторка у Херсонському державному університеті. Наше місто – друге з-поміж обраних семи (разом з Одесою, Харковом, Кіровоградом та ін.) має можливість ознайомитись з найкращими зразками українського поетичного слова…через музику!
Виконавці зробили головний акцент на молодіжну та студентську аудиторію, тим самим окресливши головне завдання акції – привернути увагу майбутньої інтелектуальної еліти до класичної та сучасної української поезії. Адже саме за допомогою творчості Т. Шевченка, П. Тичини, Є. Маланюка, В. Стуса та інших геніїв слова українська нація «філософів та поетів» не лише самостверджувалась і кристалізувалась – ці видатні українці заявили про нас на весь світ, продемонстрували йому національну красу і неповторність України. Цікаво, що музична стилістика класичного року чи готичного індастріалу робить звучання поетичного тексту дуже сучасним, можливо, справді зрозумілішим і ближчим!
Леся і Галина Тельнюк, як і гурт «Кому вниз», працюють у цьому напрямку досить давно. Ще 8 років тому був запланований широкомасштабний «мистецький похід». Але тоді такий «надто модерністичний» симбіоз літератури і музики виявився незрозумілим для високих керманичів «культурними справами». Тому далі слідувала кропітка багаторічна робота над музичними портретами Т. Шевченка, Лесі Українки, Б.-І. Антонича, співпраця з Ю. Рибчинським, виступи у Нью-Йорку та Канаді, врешті-решт відома та гучна акція «Стусове коло»… Часи змінились – тепер «Вітер століть» гаряче підтримують відразу два Міністерства – «освітньо-наукове» та «культурно-туристичне». А от акценти своєї актуальності не втратили – музичне життя, подароване відомим ще зі школи віршам стало просто більш яскравим, образним, насиченим! «Тепер, коли весь світ судомить від економічних та духовних криз, ми маємо шанс продемонструвати свою сильну національну, автентично-українську неповторність. Зараз саме час!» З цими словами Галини Тельнюк не посперечаєшся – дійсно, тільки так нас будуть сприймати як цілісну державу з власною самобутньою культурою.
Музичне виконання творів О. Олеся («Ворони»), Є. Маланюка («Вчини мене»), В. Стуса («Розпросторся, душе моя!») прекрасно розкриває образ мало відомої досі України, дозволяє підкреслити у мистецтві слова ще одну надзвичайно важливу складову – духовність. «Досадонька» Лесі Українки, а також «Ліра» і «Суботів» Т. Шевченка стають вже не просто віршами, вдало покладеними на музику, це – калейдоскоп образів, що дозволяє поринути в атмосферу тих часів, відчути і пережити описані події, причому кожному – індивідуально! Висока майстерність виконавців викликає справжнє захоплення, відразу підсвідомо виникає бажання розгадати секрет такого сильного «імпульсу». А він простий: митцям вдалося не просто передати багатогранну природу українських поетів, а й творити в унісон з ними, залишивши вихід нестримному бажанню власного самовираження лише в численних імпровізаціях!
Імпреза такого рівня – ще один привід згадати про низьку якість сучасного українського медіапродукту. Можливо, це відображення невтішної реальності, де попит визначає пропозицію. Але як тут не дорікнути за відсутність відповідальності (і смаку!) тим, хто зараз формує світогляд пересічного українця. Ми ж вміємо «готувати» надсучасні зразки мистецтва, вміємо їх правильно «подавати»! Бракує лише одного – зацікавленості у систематичній появі таких якісних мистецьких страв на столах art-гурманів українського та світового рівня!
Як стверджував класик, не можна жити в суспільстві і не залежати від нього. Але можна інакше – просто змінити це суспільство. Виховати і покращити, тому що свою сувору оцінку вже незабаром виставлятимуть наші нащадки. А музика і поезія – якнайкращі засоби «терапії мистецтвом», адже їх можливості – НЕВИЧЕРПНІ!
/світлина: Костя Горідов/
Марія Голуб
| 
