Від штучно спланованого комуністичною владою голодомору 1932-1933 рр. в Україні загинуло від 4,5 до 10 млн. душ. Мордуючи селян голодом, радянська влада взялась за винищення еліти українського народу. У 30 роках тоталітарна машина СРСР знищила 80% творчої інтелігенції України.
23 серпня 1939 р. СРСР та нацистська Німеччина уклали пакт Молотова-Ріббентропа, згідно з яким фашисти та комуністи поділили між собою Європу. Західна Україна відійшла до СРСР. Одразу почалася „радянизація Західної України”, в результаті котрої у 1939-1941 рр. було репресовано (депортовано, ув”язнено, розстріляно) чи не кожного десятого мешканця Західної України. Що стосується України загалом, то прямі людські втрати від репресій НКВС в період з 1935 по 1941 рр. становили щонайменше 4,4 млн. чол. Ці репресії були спрямовані на знищення та асиміляцію української нації.
Українці розуміли, що порятунок – у побудові самостійної держави. Так у 1929 р. з ряду патріотичних рухів повстала Організація Українських Націоналістів (ОУН). Гаслом ОУН було: „Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї!”.
Намагання ОУН відновити українську державність під час німецької окупації призвели до того, що в липні 1941 р. нацисти, розлючені „самоуправством” українців, кинули до концтабору С. Бандеру, Я. Стецька та інших українських діячів. Згодом під репресії нацистів потрапило близько 2000 оунівців, декілька сотень з них були розстріляні.
В цих умовах ОУН у жовтні 1942 р. створила Українську Повстанську Армію, в складі котрої воювали крім українців ще 15 батальйонів, сформованих з українських, російських, грузинських, єврейських, азербайджанських, татарських, білоруських добровольців.
За часи Другої Світової війни через лави УПА пройшло понад 200 000 людей (це набагато більше, ніж радянських партизан, що централізовано постачалися з Москви зброєю, боєприпасами, продовольством). Ця армія воювала на три фронти: проти нацистської Німеччини, більшовицької Росії, та Польщі, яка зазіхала на Західноукраїнські землі. Підпільні групи ОУН у червні 1941— восени 1942 рр. діяли не лише в Західній, а також в окупованих німцями Центральній та Східній Україні.
Вояки УПА та члени ОУН воювали за національне визволення та боролись на власній землі. Головним завданням цієї армії була охорона мирного населення від репресій з боку СС та НКВС, перешкоджання депортації молоді до Німеччини на примусові роботи. УПА завжди закликала братів червоноармійців скласти зброю та встати разом до боротьби проти Гітлера і Сталіна.
Подібні рухи опору існували в Естонії, Литві та Латвії - це були Лісові Брати, в Польщі – Армія Крайова. Головним чином з радянського боку з УПА боролись каральні загони НКВС, а згодом КДБ.
Попри усі намагання СРСР дискредитувати рух опору в очах світової громадськості, Нюрнберзький процес визнав УПА непричетною до нацистських злочинів. Матеріали про це можна знайти на сайті СБУ. /www.sbu.gov.ua/
Сьогодні ветерани УПА - це старі, хворі люди. Майже всі вони пройшли тюрми та ГУЛАГИ, але вони не вимагають для себе матеріальних пільг. Вони чекають визнання того, що проливали кров за Батьківщину, що не жаліли ні сил, ні життя, аби можна було жити у країні, де господарем є український народ.
„Якби я мав таку армію як УПА – німецький чобіт не топтав би французької землі.”
Шарль Де Голь
