6 січня 1918 року в приміщенні Херсонської міської аудиторії відбулися загальні збори товариства “Українська Хата в Херсоні”, які прийняли рішення про заснування в місті товариства “Просвіта”. Так завершився довгий час еволюції Херсону та херсонців до власної “Просвіти”. Але все починалося задовго до цього дня. І фактично, “Просвіта” діяла в місті вже довгі роки... Вже довгі роки “херсонські українці” “спомогали народній просвіті в напрямах моральному, матеріальному і політичному”.

Українське національно-культурне життя на Херсонщині бере свій початок у шістдесятих роках XIX сторіччя. Саме тоді було скасовано кріпацтво, впроваджено земське самоврядування та інші демократичні новації, що дало можливість українській різночинній інтелігенції реалізувати себе в служінні власному народу.
Одним з перших будівничих української національної культури у нашому чиновницькому та купецькому місті став діяч Кирило-Мефодіївського братства, викладач словесності Олександр Данилович Тулуб, який наприкінці далеких шістдесятих переїхав до нашого міста. І відразу по переїзді він заходився налагоджувати українське культурне життя. Але, на жаль, Олександр Данилович недовго працював у Херсоні на ниві освітній. 15 жовтня 1872 року у 47-річному віці він раптово помер. Далися взнаки обставини його складного життєвого шляху .
Розвиток українського просвітницького руху був найтіснішим чином пов‘язаний з роботою земств. На думку дослідниці ролі земств в просвітницькій діяльності в Україні О.І.Мармазової, “затиснуте в адміністративні лещата, земство зробило свій внесок до культурного та господарсько-економічного розвитку України. Земська діяльність охоплювала широке коло питань. Одним з головних її напрямків була просвітницька робота. Земства доклали багато зусиль до розвитку освіти, письменності у сільській місцевості. Безперечний внесок земських вчителів у розповсюдженні знань” .
В Херсонському земстві працювали українські просвітяни, через земство вони несли освіту в народні маси. У 80-х роках XIX ст. на Херсонщині з‘являються перші українські гуртки земських діячів і письменників – Херсонська громада, яка неквапливою щоденною просвітницькою роботою згуртувала біля себе віддану українській ідеї молодь, тих, для кого доля українських селян, українського слова, української культури боліла.
У 1885 році до Херсону з Єлисаветграду були переведені діячі місцевого земства Андрій Грабенко, Дмитро Маркович, Олекандр Русов. У тому ж році до Херсону переїхав Борис Грінченко зі своєю дружиною. І 1885 рік став початком діяльності Херсонського українського гуртка – початком систематичної української просвітницької роботи на Херсонщині. Гурток очолив Олександр Олександрович Русов (1847 – 1915). Під його безпосереднім керівництвом були підготовлені до друку у Херсоні славнозвісний альманах “Степ” (1886), вийшла збірка творів Карпенка-Карого (1886) та “відбиток” популярного нарису Софії Русової (дружини Олександра Олександровича) про Київ та його минуле (1888). У державному архіві Херсонської області збереглися документи, пов’язані з діяльністю Олександра Русова. І, в першу чергу, це листування з відомими у Росії громадськими діячами та науковцями І. І. Мечниковим, О. В. Клосовським, О. О. Ковалевським та іншими.

В архіві зберігається лист славнозвісного українського історика Дмитра Івановича Яворницького. Цей лист адресовано до Олександра Олександровича Русова (честь знахідки автографа батька історії запорізьких козаків належить З. С. Орловій). Яворницький просив надіслати йому до Петербурга херсонські статистичні збірники та передавав вітання херсонцям: “Уклоняюсь вашим всім козакам і козачкам низенько”. Найвідомішими херсонськими “козачками”, напевно, були громадський діяч і педагог Софія Русова та письменниця Дніпрова Чайка, життя яких також було тісно пов’язано з Херсоном.
Взагалі, Дмитро Іванович листувався з багатьма відомими херсонцями. Серед його кореспондентів були І. Блажков, М. Комстадіус, О. Петражицький, В. Гошкевич та багато інших . Яворницький підтримував тісні зв’язки з нашим містом, неодноразово бував у Херсоні, брав участь у чисельних експедиціях, дарував Херсонському музею старожитностей свої знахідки. Одна з останніх його поїздок до нашого міста відбулася в липні 1917 р., коли він, на запрошення активістів товариства “Українська Хата”, читав лекції з історії України для народних вчителів.

Українське культурне життя Наддніпрянщини наприкінці XIX - початку XX сторіччя тісно пов’язано з історією української літератури. В 1895 році до нашого міста приїздять на запрошення Херсонського губернського земства Феофан Василевський (1855 – 1912) з дружиною, відомою письменницею Дніпровою Чайкою (Людмилою Василевською, 1861 – 1927), в 1900 році в Херсон прибуває відомий письменник та громадський діяч Григорій Андрійович Коваленко-Коломацький (1867 – 1938). В 1903 році до нашого міста переїжджає талановитий український письменник Микола Чернявський (1867-1938).
З приїздом до Херсона Миколи Чернявського пов‘язана одна з найцікавіших сторінок історії просвітницького руху: в 1905 році в нашому місті побачили світ два літературні альманахи “З потоку життя” та “Перша ластівка”. В першому альманасі його укладачі Микола Чернявський та Михайло Коцюбинський зібрали твори українських письменників, що були написані на сучасні теми. На той час цей крок був дуже важливим в культурно-просвітницькому значенні: писати українською мовою про сучасні проблеми інтелігенції, “потік життя” було незвичним, бо рідна мова ще залишалася для вжитку в сімейному або селянському колі. Чернявський продемонстрував, що українською мовою прекрасно можна писати на будь-які теми.
У другому альманасі були зібрані твори багатьох початківців. “Перша ластівка” для української юні, що прийшла на заклик просвітницьких діячів, продемонструвала можливість творити на рідній мові і, головне, - друкуватися.

В той час твори діячів української громади друкувала газета “Юг”, яка була заснована видатним громадським діячем Віктором Івановичем Гошкевичем в 1898 році. Вона стала першою незалежною херсонською газетою. Її вихід на довгі роки став для місцевих газетярів своєрідним святом – днем ангела херсонських журналістів, який завжди відзначався тогочасними працівниками пера.
З ім’ям В.І. Гошкевича пов’язані хвилюючи сторінки історії української громади в Херсоні. Зокрема, на сторінках “Юга” з‘явилися статті О. Браунера “Дніпровські мотиви”, Г. Коваленка-Коломацького “Певец Украины Т. Г. Шевченко” та “На Шевченкові дні”.
В. І. Гошкевич стояв також біля витоків архівної справи на Херсонщині. Він був організатором створення сто років тому Херсонської губернської архівної комісії.
Стараннями В. І. Гошкевича в 1890 році у Херсоні було створено Музей старожитностей. Архівні документи зберегли для нас свідоцтва неймовірної його популярності. Щорічно тисячі городян приходили на екскурсії Віктора Івановича по музею та місту. Відомий український діяч доби національних визвольних змагань Володимир Кедровський згадував як Віктор Іванович проводив для херсонської молоді екскурсії з історії запорізьких козаків, розповідаючи екскурсантам про велику і трагічну історію рідного краю.
А потім багато екскурсантів Гошкевича у смутний час випробувань 1917 – 1920-х років пішли захищати українську Батьківщину, яку повернув для них першовідкривач та популяризатор херсонської історії. Наприклад, Володимир Кедровський став одним з соратників Симона Петлюри, заступником військового міністра УНР.
Виховуючи почуття національної гідності у молодого покоління Віктор Іванович і сам показував приклади громадянської мужності. Згадаємо лише один факт. Одного разу йому довелося проводити в музеї екскурсію для нового херсонського губернатора фон Гревеніца, за походженням прибалтійського німця. Коли високий гість увійшов до залу запорізької старовини, Віктор Іванович продовжив свою розповідь українською мовою: “Тепер ми прийшли у відділ недавньої історії цього краю. Речі, зібрані в цій кімнаті, належать до найбільш блискучого періоду життя цього краю, коли на цих степах жило і боролося за свою віру й свободу з ворогами-напасниками запорізьке військо”. Губернатор перебив його сердитим тоном: “Что за галиматия?! На каком воляпюке вы говорите?” “Це мова народу, який заселює край, яким вашому превосходительству доручено управляти” .
Отак без галасу, не шукаючі визнання, працював Віктор Іванович Гошкевич для українського відродження, для розвитку національної самосвідомості.
В Києві, у Володимирському соборі зберігається образ Мойсея зі скрижалями на Синайській горі, намальований відомим живописцем Васнєцовим з Віктора Івановича Гошкевича (1860 – 1928). Саме таким Мойсеєм і був В. І. Гошкевич для Херсона – статистик, журналіст, вчений, просвітянин, історик та архівіст.

Центральною постаттю в українському культурному русі наприкінці XIX – початку XX ст. був Андрій Михайлович Грабенко (1857-1932). Він з 1885 р. працював у Херсонському губернському земстві і був активним членом гуртка О.Русова (1885-1887), на початку сторіччя очолював Херсонську українську громаду. Саме він запрошував на роботу до херсонського земства відомих просвітян. Довгі роки Андрій Грабенко був своєрідним центром, навколо якого гуртувалися українські просвітяни.
Протягом усього життя А.М.Грабенко збирав і записував пісні “з уст народу”. 300 з них надруковані у трьох збірках “Українські пісні з нотами”. Андрій Грабенко входив до правління Херсонського товариства любителів образотворчого мистецтва .
В держархіві області цей період в історії просвітницької діяльності української громади відображений у друкованих виданнях земства: Андрій Грабенко був редактором Збірників Херсонського земства, Микола Чернявський та Володимир Кедровський писали праці по шкільній освіті, майбутні діячі “Просвіти” були на початку сторіччя вчителями, лікарями, кооператорами. Їх статті, роздуми щодо поліпшення народного життя можна прочитати на сторінках “Известий Херсонского уездного земства”.
Дослідник українського культурно-просвітницького руху В.Б. Кузьменко відзначав роль української інтелігенції, яка працювала в земствах: “Земські установи Південної України з 90-х років XIX ст. все активніше включалися у боротьбу за національні права українського народу. Найбільш активними і послідовними з них були Херсонське та Єлисаветградське земства. Піднімаючи перед урядовими структурами та громадськістю проблему викладання в навчальних закладах рідною мовою, ведучи роботу з питань збереження місцевих пам’яток народної творчості, досліджуючи історію та етнографію краю, вшановуючи видатних діячів української культури і зберігаючи українські традиції в архітектурі, земства сприяли розвою самобутньої української культури, залученню до її надбань широких верств українського народу та сприяли формуванню в них національної самосвідомості”.