6 січня 1918 року в приміщенні Народного будинку під головуванням Нестора Малечі відбулися загальні збори “Української Хати”, на яких було вирішено реорганізувати товариство в Херсонське товариство “Просвіта”, передавши все майно та завдання просвітньої справи новоствореному товариству, одночасно створивши кооперативне видавниче товариство “Українська книгарня” та споживче товариство “Україна”. До складу Ради “Просвіти” увійшли Челюк, Малеча, Чернявський, Молоков, Бобров, Сидоренко, Курінний, Шомин, Плужник, Шульгін, та інші, усього 19 представників. Головою Херсонської “Просвіти” та “Української книгарні” став Іван Микитович Челюк. Він писав з приводу створення поряд з “Просвітою” української кооперативної книгарні: “Українська книгарня” повинна мати велике значення для культурного розвитку населення Херсонщини. Просвітні товариства, кредитові товариства і товариства споживчі з усієї округи повинні вступати членами до цього кооперативу і, купуючи в книгарні літературу розповсюджувати її серед широкого населення” . Для Херсонської “Просвіти” та “Українською книгарні” головними в цей період стало проведення регулярних курсів української мови, розбудова української освіти, видання та розповсюдження українських книжок, розвиток українського мистецтва, - впровадження, за виразом Івана Микитовича, “живого українського слова”. Необхідно відзначити, що з січня 1918 року починається в історії Херсона складний і кривавий період братовбивчої війни. Він тривав до квітня, а потім на деякий час вщух, щоб пізніше з новою силою розгорітися знову. Вперше в історії нашого міста людське життя, честь та гідність нічого не були варті, на вулицях стріляли одне в одного колишні громадяни єдиної держави, рвалися снаряди, - на Херсонщині палахкотіла та кривавила громадянська війна… Цей період в історії нашого краю був обумовлений збройним конфліктом між Українською народною республікою та Радою народних комісарів, демобілізацією армії, Брест-Литовською угодою та трагічними подіями встановлення Радянської влади в Одесі та Миколаєві. Ситуація змінювалася майже щодня. Ще на початку січня у Херсоні українська Рада військових депутатів та Совєт робітничих депутатів вирішили об’єднатися на платформі визнання Центральної Ради, а вже в лютому з’їзд переобраної Ради визнав владу Совєта народних комісарів. У цей період відбулися пограбування арсеналів і військових складів, озброєння добровільних військових формувань, які підтримували різні політичні течії ( і серед них створення загонів вільних козаків), численні обшуки, експропріації, сутички і нарешті грандіозне збройне повстання херсонців проти австро-німецьких військ, погром Українського народного будинку і українського національного театру, який влаштувала Спілка фронтовиків у березні 1918 року. І на фоні цих трагічних подій стає відчутним потужний розвиток українських національних культурно-просвітницьких інституцій: “Української Хати”, яка була реорганізована у “Просвіту”, “Української Книгарні”, товариства “Думка”, української вчительської спілки, української студентської громади, постійних курсів з української мови, українського національного театру тощо. Ми повинні пам’ятати, що саме в ці дні в Херсоні все, що було пов’язано з українством, було небезпечним для життя: вистави новоствореного українського театру під час загострення політичної ситуації в місті проходили при напівпорожньому залі (глядачів налякали чутки, що всіх, хто ходить на українські вистави, розстріляють), курси української мови на деякий час припинили свою діяльність, була закрита й українська газета “Дніпро”, - це лише деякі наслідки встановлення у місті Радянської влади. Але просвітяни працювали. Іван Микитович Челюк навіть у цій ситуації вбачав позитивне: “Тепер можна було поставити справу вже в більшому розмірі, позаяк до користування товариства перейшло помешкання міської аудиторії [Народного будинку]”. Ще 31 грудня відбулося відкриття українського національного театру. Актори підготували водевілі “Солоха” та “Товариш Пролітайло”. Театр був переповнений. Незабаром для дітей влаштували “Українську ялинку” з подарунками. Діти декламували, співали й танцювали. В січні було проведено кілька вистав (“Невільник”, “Брат на брата”) та концертних вечорів. Але на перших порах драматичному гуртку не вистачало свідомого та освіченого режисера. “Просвіта” направила Юрка Шоміна (Шумського) до Києва в Міністерство Освіти з проханням підтримати культурну ініціативу херсонської “Просвіти”. Після повернення Шумського робота театру активізувалася. З 2 по 11 лютого відбулося п’ять вистав та два концерти. Програму курсів з українознавства, завдяки наявності великого постійного приміщення, було значно розширено, крім звичного вже вивчення української мови, введено навчання історії, статистики та географії України, історії українського письменства. Заняття проходили тричі на тиждень за ту ж платню в розмірі 6 карбованців на місяць. Як повідомляла 9 (22) лютого 1918 року газета “Рідний край”, лекції з української мови читали Х. Лиханський та д. Яхницький, з географії та статистики - С. Шульгин, короткий курс громадянської історії України - Х. Лиханський, а курс історії української літератури, “як будови, яка вінчає народну творчість та є голосом народу з тьми сторіч до теперішнього часу”, читає Микола Федорович Чернявський. “Він поставив своїм завданням ознайомити слухачів з невідомими духовними скарбами, про які навіть й не здогадується широка публіка, яка зовсім не знайома або майже незнайома з українською літературою”. Лектор знайомить як з історією українського письменства, так і з самими творами. “Також, - повідомляла газета, - днями, отець В. Нетованний відслужив для курсистів молебень з читанням Євангелія українською мовою”. Успішно розвивалася й видавнича справа. 7 лютого 1918 року херсонські просвітяни видали накладом 10 тисяч примірників першу книгу – “Байки” Леоніда Глібова з додатком “Рідні пісні” і розпочали друкування повного тексту “Кобзаря” з примітками Василя Доманицького. В планах роботи книгарні було видання “Українського декламатора” Лиханського. В квітні, коли політична ситуація у місті нормалізувалася, Іван Челюк доповідав, що “Українська книгарня” за три місяці своєї діяльності видала такі книги: “Кобзар” Тараса Шевченка, накладом 5 тисяч примірників, “Новий Завіт” – української мовою – теж 5 тисяч примірників, “ Життя Тараса Шевченка” з його віршами (2 тисячі примірників), текст Мирної Угоди України з центральними державами (3 тисячі примірників), а також складається “Український декламатор” та вирішено надрукувати ювілейне видання творів Миколи Чернявського, “приблизно 7 томів, по 320 сторінок кожен”. “Просвіта”, “Книгарня”, а разом з ними “Український національний шкільний Комітет”, “Українська вчительська спілка” та “Студентська громада” розмістилася в колишньому приміщенні Дворянського зібрання по Потьомкінській вулиці, яке було перетворене на Український народний будинок (зараз це вулиця Карла Маркса, будинок 20). Аналізуючи свою роботу, Іван Микитович Челюк зазначав, що всі ці товариства “працюють разом та в згоді. “Українська книгарня” видає сама та розповсюджує книжки, “Просвіта” веде позашкільну освіту, а за допомогою “Просвіти, “Український національний шкільний комітет” - шкільну і позашкільну освіту ” . Голова Херсонської “Просвіти” констатував, що “нам ніяк не можна розлучатись бо це відбилося б дуже болюче на просвітній справі”.
Категория: Історія | Добавил: kherson (2006-06-18)
| Автор: Дементій Білий