З осені 1918 року поглибилась політична криза в Україні, становище якої значною мірою залежало від стабільності центральноєвропейських держав Австро-Угорщини та Німеччини, які знаходилися на порозі революції. В листопаді вони визнають себе переможеними, виведуть свої війська зі Східної Європи, і Україна впаде в прірву братовбивчої війни. Гетьманська влада намагалася на місцях здійснювати заходи по зміцненню свого станновища. Єдиним офіційним опозиціонером для адміністрації був орган місцевого самоврядування, вибори якого проходили ще влітку 1917 р. Гласні мали по багатьом питанням власну думку, яка не завжди співпадала з позицією адміністрації. В серпні 1918 р. за розпорядженням губерніального старости були заарештовані відомі херсонські ліві політики гласні міської думи І.Л.Розенталь і С.Д.Аносов. Потім під тиском адміністрації було призначено нового міського голову. Ним став І.В.Балашов. Через місяць за розпорядженням губерніального старости С. Г.Піщевича, на підставі прийняття нового Закону про вибори, Херсонська міська дума була взагалі розігнана. Одночасно з посиленням центральної влади розпочалося формування добровольчих дружин із захисту порядку. 19 жовтня отаманом добровольчих дружин Херсонської губернії призначено Гоголя-Яновського. На початку листопада гетьман оголосив в Херсонській губернії та Дніпровському повіті військовий стан. В Херсоні була сформована Оборона, яка складалася з роти георгієвських кавалерів та кількох добровольчих дружин. Спілка офіцерів Херсонського гарнізону на чолі з генерал-майором Драценко підтримала останні заходи уряду гетьмана Скоропадського. 15 листопада Спілка надіслала вітальну телеграму П.Скоропадському та розпочала формування офіцерських дружин, головна мета яких було придушення селянських повстань. В нашому місті був створений пункт запису до Добровольчої Армії, його очолив Генерал Драценко. В місті та його околицях було неспокійно. В селах створювалися або загони самозахисту, або повстанські загони. 16 листопада чини Варти в Херсоні розігнали загальностудентські збори, після того як деякі студенти закликали провести одноденний страйк проти введення в Україну союзницьких військ, а через кілька днів, 28 листопада, розпочався дводенний політичний страйк. В місті розповсюджувалися листівки із закликами “Долой гетьмана”, “Визволити політв’язнів”, “Свобода спілок та друку”. Страйкували деякі приватні торгово-промислові підприємства, електростанція. На площі Свободи чини Варти встановили кулемети. Українські політичні партії активізували свою діяльність. В листопаді в Україні фактично розпочалося збройне повстання проти гетьмана. Його оголосила Директорія. На півдні селянські повстанські загони почали об’єднуватися в потужні та мобільні армії. На арену історії вийшли відомі герої та антигерої визвольних змагань. В наш край прийшла війна. Громадянська. Газети того часу були переповнені повідомленнями про локальні збройні сутички по селах Херсонщини. І майже відсутні в них відомості про розвиток культурницької справи. Нам невідомо, чи був проведений З’їзд “Просвіт” Херсонського та Дніпровського повітів, чи було відкрито, як планувалося, десять українських початкових шкіл. Але "Просвіта" діяла. На всіх крутих зламах того часу про роботу товариства можна було впевнено говорити: “але просвітяни працювали…” В державному архіві Херсонської області збереглася автобіографія та інші документи Володимира Пилиповича Буряченка, секретаря відомого українського журналу “Основа”, автора російсько-українського словника (Одеса, 1918 р.). В них відображена активна робота херсонських просвітницьких установ. Сергій Шульгін підготував книжку з українського діловодства “Практичний курс для вивчення української мови”. Українські курси продовжували навчання, театр давав регулярні вистави: просвітяни працювали... 10 грудня Херсон залишили німецькі війська. В той же день Наказом Директорії УНР Херсонським губернським комісаром призначено Г.В.Няньчура. Гордій Васильович прибув до Херсона 16 грудня разом з військовими підрозділами республіканської армії. Після коротких сутичок з добровольцями, республіканські війська встановили владу УНР в Херсонському повіті. 21 грудня в Херсоні нарада всіх партійних організацій міста, до більшовиків включно, підтримала владу Директорії. Через кілька тижнів розпочнеться війна між Українською народною республікою та радянською Росією, республіканські війська під головуванням отамана Херсонщини та Таврії Григор’єва, що розташувалися на півдні України, перейдуть на бік Радянської влади і на Херсонщині знову зміниться влада. А поки що, в січні 1919 р. в Херсоні розпочало роботу відділення Українського національного союзу, яке розмістилося в приміщенні колишнього губернаторського будинку. Ініціаторами створення національного союзу були діячі “Просвіти”. 3 січня 1919 р. в управі союзу відбулися загальні збори Ради УНС. Її очолив відомий український актор Іван Антонович Селюк (в двадцятому році Іван Антонович на деякий час очолить Херсонську “Просвіту”). Членами управи Союзу стали Іван Челюк та Георгій Шумський. 12 січня був створений Український національний клуб. Представники українських політичних партій розпочали активно перебирати національно-просвітницькі функції на себе. І вирішували їх у своєму розумінні. Наприклад, 18 січня Херсонський повітовий комендант полковник Кочубей наказав у тижневий термін зняти всі російськомовні вивіски та замінити їх україномовними. Подібні кроки херсонська громадськість зустрічала вкрай вороже. Усілякі крайнощі народжували у відповідь лише протидію. “Родной край” пізніше наводив приклади саботажу україномовним заходам того періоду. Але, товариство “Просвіта” працювало В січні були організовані вже традиційні культурницькі заходи. Так, того ж 12 січня, “Просвіта” провела дитячий ранок для сиріт Миколаївського дитячого притулку та найбідніших верств населення. У програмі була Ялинка, читання віршів, безкоштовні подарунки, показали також виставу “Сватання на Гончарівці”, в якій, за висловом газети “Родной край”, “г. Селюк все время смешил детей” . В приміщенні “Просвіти”, яка знову розташувалася в будинку Дворянського зібрання, проводилися різноманітні заходи українських просвітницьких інституцій. Так, в січні відбулися загальні збори Херсонського відділення Української вчительської спілки, а в лютому – загальні збори молодіжної української організації “Юнацька спілка”. Її очолив Іван Колесник, секретарем обрано Г.Гринька. В середині березня, після тяжких боїв, місто захопили загони отамана Григор’єва, які встановили Радянську владу. Це був один з найбільш тяжких періодів в історії нашого міста. Він увібрав в себе масові експропріації серед херсонців, каральні заходи нової влади, реквізиції, зловживання. Загальне невдоволення політикою так званого “військового комунізму” вилилося у широке повстання, яке наприкінці травня – початку червня було придушене. Достеменно відомо, що в ті дні з українських культурних інституцій працював Національний театр ім. Т.Г.Шевченка. У травні була створена пересувна українська концертна трупа, що влаштувала концерти в Білозерці, Фалеєвці (Садовому), Нікольському, Тягинці, Козацькому. В серпні 1919 р. Херсон був захоплений підрозділами Збройних сил Півдня Росії генерала А.Денікіна. На короткий час на Херсонщину повернулися дореволюційні порядки, з якими повернулося й негативне ставлення до “українського сепаратизму”. Але “Просвіта” працювала. Правда, в більш жорстких умовах. Земські управи, які відновили свою діяльність, були поставлені в рамки, що обмежували їх повноваження і можливий вплив на розвиток просвітницького руху. Наприклад, Шкільний повітовий відділ земства, в якому працювали свідомі українці Бобров, Курінний та інші, був розформований. Керувати народною освітою був поставлений “благонадійний” орган – Тимчасова колегія по управлінню народними училищами при Херсонській управі. До її складу увійшли члени управи та інспектора народних училищ. Очолив колегію голова управи Фальц. Перше засідання нового органу відбулося на початку вересня 1919 р. Одним з перших своїх рішень колегія фактично заборонила українські школи. Члени колегії керувалися у своїй роботі Постановою Особливої наради при Головнокомандуючому Збройними силами півдня Росії від 28 червня 1919 р. “Про головні положення з питання про українські школи”. Колегія припускала можливість відкриття приватними особами та громадськими організаціями учбових закладів з викладанням “на малороссийском языке” на підставі Правил від 1 липня 1914 р. Але при цьому скасовувалося викладання українознавства (тобто “Історії та географії України”), викладання “історії малоросійської літератури” вважалося необов’язковим й Свідоцтво про закінчення навчання державного зразка видавалася лише у випадку, коли учбовий заклад проводив навчання в дусі російської державності та патріотизму. До речі, інші національні народні школи (німецькі та єврейські), як це й було в дореволюційні часи, утримувалися державним коштом. В цих умовах товариство “Просвіта” могло розраховувати лише на власні сили й допомогу власної громади. На допомогу "Просвіті" прийшли українські кредитові товариства, які розгорнули в той час активну фінансову діяльність. Початок розвитку національних кредитових спілок, покладений ще в 1917 р., і був пов’язаний з іменами просвітян Івана Челюка та Сави Караянія. У липні 1917 р. вони ініціювали створення та очолили Херсонську спілку кредитних i ощадно-позичкових товариств. Новостворена спілка відразу проявила себе як національно-орієнтована організація і на всіх зламах історії незмінно підтримувала Херсонську “Просвіту”. В жовтні 1918 р. було створено Українське кооперативне кредитове товариство імені Миколи Левицького. Товариство взяло на себе головну частину фінансової допомоги просвітницькій справі на Херсонщині. Осінь 1919 р. вписала яскраву сторінку в історію кооперативного руху. Авторитетний дослідник кооперативної справи Г. В. Цибуленко наводить у своїй статті «Кредитна кооперація Півдня в умовах революційних катаклізмів 1917 – 1920 рр.» факти успішної діяльності спілок кредитових кооперативів під час денікінського правління. Коли була ліквідована державна монополія на торгівлю збіжжям. Спілки Херсонської губернії поставили державі 8 млн. пудів зерна i отримали дозвіл на вивіз за кордон партії у розмірі 3 млн. пудів. В державному архіві Херсонської області зберігається фонд кооперативного кредитового товариства імені Миколи Левицького. Завдяки документам ми маємо можливість відтворити достовірну картину розвитку просвітницької справи в умовах денікінського правління. Українські кооперативні організації (товариство імені Левицького, “Українська книгарня”, “Україна”, “Об’єднання”, “Союзкредити”) уклали між собою угоду про пропорційний розподіл коштів на фінансування культурно-просвітницької роботи Херсонської “Просвіти”. Це дало можливість підтримати всі головні просвітницькі проекти товариства: роботу національного театру, двох українських початкових шкіл, дитячого садка, української гімназії, бібліотеки. Тобто, без державної підтримки “Просвіта” вижила і продовжила свою роботу. Але спочатку їй довелося пройти по всім бюрократичним колам, щоб переконати проросійсько налаштованих чиновників у необхідності українських учбових закладів. У вересні на Забалці знову запрацював український дитячий садок, в жовтні на Військовому форштадті відкрилася українська початкова школа (яка знаходилась “по Церковній вулиці в будинці Мусоревича” ), в листопаді на розі вулиць Суворовської та Потьомкінської відкрилася українська бібліотека (“бібліотека працює щоденно крім святкових та вихідних днів з 4-х до 6-ті вечора” ), в грудні відкрилася 2 українська початкова школа (“відкрито два відділення, перше – звукове, діти будуть забезпечені гарячими сніданками” ). В листопаді представники товариства “Просвіта” вирішили домогтися введення викладання української мови в середніх учбових закладах міста і отримати дозвіл на відкриття української гімназії. Попечителю Одеського учбового округу професору Билимовичу були надані десятки заяв від учнів 2-ої жіночої гімназії, учительської семінарії, гімназії Марченко, фельдшерської школи та Вчительського Юр’євського інституту з проханням ввести вивчення української мови. Здивований попечитель учбового округу такий дозвіл надав. Газета “Родной край” писала про реакцію професора Билимовича: “Попечитель підтвердив, що українська мова є не обов’язковою, але, якщо учні самі бажають її вивчати, то Педагогічна Рада зобов’язана організувати її викладання”. “Просвіта” вважає, що українська мова буде введена з другого півріччя”, - констатувала газета. В жовтні в приміщенні українського національного театру імені Т.Шевченка був зроблений ремонт, влаштована ложа, відомий художник, академік Іван Шульга заново переписав декорації.
Жовтень 1919 р. був дуже неспокійним. Активізували свою діяльність проти денікінців селянські повстанські загони. В центрі Херсонського повіту кілька сіл проголосили незалежні Баштанську та Висунську республіки, Каховка була захоплена загоном Павловського, Нова Маячка та Основи пограбовані місцевими бандами. В приміщенні херсонської контррозвідки здійснено терористичний акт – вибухнула бомба. Між Миколаєвом та Херсоном у зв’язку з відсутністю пального припинився рух поїздів. В Херсонському повіті була оголошена загальна мобілізація. Всіх, хто не з’явиться на мобілізаційні пункти, згідно наказу, чекали військово-польові суди, а села, які відмовляться від мобілізації, будуть зруйновані… Листопад та грудень не принесли спокою та миру на Херсонщину. Денікінці розпочали криваву боротьбу із місцевими селянами. Генерал Слащов, який отримав всю повноту військової та цивільної влади, оголосив справжню війну мирному населенню, яке підтримувало повстанців. Але це не допомагало. Загони висунців навіть відправилися походом на Херсон. Кілька днів тривав штурм. Регулярна армія виявилася сильнішою. Херсонщина була залита кров'ю. Газета "Родной край" писала: "Шлях до Воронцовки завалений трупами". Біля Кронау (сучасне Високопілля) 7 годин тривав бій між білими кіннотниками та махновцями, які напередодні стратили близько 100 колоністів і пограбували колонію. В бою загинуло 4000 махновців. На деякий час встановився спокій. Але вже червона навала йшла з півночі. Селянство підтримало більшовиків. Російських та українських. У лютому 1920 р. в Херсоні остаточно встановлена Радянська влада.
Категория: Історія | Добавил: kherson (2006-06-18)
| Автор: Дементій Білий
