Спільні навчання з військовими підрозділами інших держав Україна проводить уже багато-багато років. «Сі Бриз», приміром, відбувається щороку, починаючи з 1997 р. Проте таких ганебних скандалів, як сьогорічний, що розгорівся навколо прибуття до Криму американського корабля, мабуть, іще не було. Так, дев’ять років тому, коли ці навчання збиралися проводити вперше, теж галасу було багато. Зазначимо, що креативу відтоді у вірних ленінців так і не побільшало: тоді теж вимагали зняти міністра оборони (на той час А.Кузьмука) і погрожували імпічментом президенту Кучмі. І парламентську трибуну блокували, і навіть бійка в сесійному залі була. Росія тоді теж болісно реагувала: Держдума, наприклад, звинувачувала Україну в «дуже недружньому кроці». Проте вже наступного року РФ сама успішно брала участь у «Сі Бриз-98» і продовжила цю практику в подальші роки. До речі, цього року Росія разом з іншими шістнадцятьма державами також збиралася взяти участь у «Сі Бриз-2006», і її представники були присутні на всіх підготовчих планувальних конференціях. Можливо, пікетникам, які розмахують транспарантами «НАТО, геть з України» на кримських дорогах, теж буде цікаво дізнатися, що їхній кумир — Росія — нинішнього року бере участь навіть не в навчаннях, а в операції НАТО у Середземному морі «Активні зусилля». А ще у цих співгромадян, і, насамперед, їхніх прогресивно-соціалістичних, комуністичних і регіональних ватажків, дуже хочеться запитати: а де ж, товариші, ви всі були, коли, наприклад, у березні минулого року в районі тієї ж Феодосії російський великий десантний корабель «Николай Фильченков» незаконно перетнув державний кордон України, а потім розпочав ні з ким із української влади не узгоджену висадку десанту неподалік від Керчі, грубо порушивши тим самим як двосторонні українсько-російські домовленості, так і внутрішнє законодавство нашої країни? Чому ніхто з теперішніх активних «захисників незалежності і суверенітету України» не протестував під час іще одного скандалу, коли російський спецназ проводив несанкціоновані навчання неподалік від Ай-Петрі? І чому мовчали, коли з території України російські «чорні берети» вирушали до Чечні для участі в бойових діях? Тому що музику замовляє той, хто платить?

Напевно, марно наводити якісь логічні аргументи, коли їх ніхто не чує, а головне, не бажає чути. Марно сперечатися з Вітренко і Симоненком і щось їм доводити — у них свої завдання. Однак для тих наших читачів, які заплутались і оглухли від багатоголосої какофонії останніх днів і хотіли б усе-таки розібратися в тому, що відбувається, спробуємо прояснити основні моменти.

По-перше, навчання «Сі Бриз» не є натовськими. Це спільні українсько-американські навчання на кшталт програми «Партнерство заради миру», брати участь у яких запрошуються й інші держави, як члени альянсу, так і його партнери. Цього року, наприклад, запрошених було 40, рішення про участь прийняли 17 держав. Ще раз нагадаємо: проводити «Сі Бриз» почали ще в ті часи, коли старе українське керівництво хором заявляло, що до НАТО Україна вступати абсолютно не збирається.

По-друге, смішно слухати страшилки про підготовку «інтервенції». В усі роки під час «Сі Бризу» відпрацьовувалися ті або інші миротворчі операції, наприклад, ліквідація наслідків стихійного лиха, зокрема землетрусу, пошуково-рятувальні роботи і подання допомоги пошкодженому кораблю або ж, як нинішнього року, планування і відпрацювання антитерористичної операції.

По-третє, ніхто не збирається розміщувати в Криму натовські бази. Про це на цьому тижні ще раз заявив офіційний представник альянсу Д.Апатурай: «У НАТО немає жодних планів, жодних причин і жодних намірів розміщувати будь-які бази в Криму. НАТО не має власних збройних сил, і тому ідея стосовно того, що альянс може мати бази будь-де, зокрема й у Криму, у принципі, неможлива». Від себе додамо: військову базу на території тієї або іншої країни може мати не НАТО, а конкретна держава. Ось, наприклад, у американців є авіабаза в Киргизії (яка, між іншим, є членом Організації Договору про колективну безпеку в рамках СНД). До речі, нині киргизи ведуть переговори з американцями про підвищення орендної плати. А от російська сторона і чути не хоче про зміну тієї мізерної суми, яку вона сплачує Україні за перебування ЧФ РФ на її території. Та це так, до слова.

В Україні свої бази Сполучені Штати розміщувати не збираються. Американське комерційне, а не «військово-транспортне», як твердить опозиція, судно, що прибуло до Феодосії, привезло в Україну інженерну техніку і будматеріали як матеріально-технічну допомогу Збройним силам України. Як роз’яснило наше військове відомство, техніка і матеріали використовуватимуться для вдосконалення навчально-тренувальної бази Старокримського полігона ВМС України, де планується провести берегову фазу «Сі Бриз-2006». Для потреб навчань на полігоні мають збудувати кілька автономних приміщень ангарного типу для проживання військових — учасників навчань і деякі об’єкти навчально-тренувальної бази. Після проведення навчань, як свідчить прес-служба МО, на Старокримському полігоні здійснюватиметься звичайна бойова підготовка підрозділів ЗСУ, а також навчання для участі в миротворчих операціях. Тобто американці котрий рік поспіль за гроші власних платників податків привозять нам техніку і будматеріали, прагнуть допомогти поліпшити умови проживання наших військових під час навчань, а Україна зустрічає їх пікетами й образами.

Тепер щодо привезеної американцями зброї, переліком якої Н.Вітренко гнівно розмахувала на телеекранах. Ця зброя, оформлена відповідно до українського законодавства, яка одержала дозвіл на ввезення від Держслужби експортного контролю України, є штатною зброєю прибулих американських військових, і на неї чинність закону «Про порядок допуску підрозділів збройних сил іноземних держав» не поширюється. Крім того, згідно з інформацією «ДТ», у ситуації, коли досі немає необхідної згоди Верховної Ради на допуск закордонних військових підрозділів до участі у спільних навчаннях 2006 року, українська й американська сторони домовилися, що привезена зброя перебуватиме на українському армійському складі до прийняття позитивного рішення ВР. Таким чином, американські військові інженери, що прибули до нашої держави, не можуть вважатися збройним підрозділом, і допуск їх на територію України не підлягає парламентському схваленню.

Отримавши звернення уповноваженого з прав людини Н.Карпачової і лідера КПУ П.Симоненка щодо прибуття до Феодосії американського корабля, Генпрокуратура здійснила відповідну перевірку і дійшла попереднього висновку: «Транспортне судно «Едвантедж» перебувало на території України на законних підставах». Як роз’яснив у четвер заступник генпрокурора М.Голомша, відповідно до ст. 1 Закону України «Про допуск збройних формувань на територію України», згоду на допуск Верховна Рада дає лише на кораблі, оснащені важкою або легкою зброєю. Він зазначив, що, згідно з попередньою перевіркою, судно «Едвантедж» є комерційним. Представник ГПУ також наголосив, що 1995 року наша країна приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру», а 2000 року ця угода була ратифікована відповідним законом України. За його словами, відповідно до ст. 4 Закону України «Про допуск збройних формувань на територію України», допуск військових не потребує згоди ВР, якщо це передбачено міжнародними угодами.

І якщо з юридичним статусом американського корабля, через який нібито і заварилася вся катавасія, ми більш-менш розібралися, то доля запланованих на найближчі чотири місяці шести багатонаціональних військових навчань на території України залишається досить туманною. Адже закону про схвалення рішення президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України 2006 року для участі в багатонаціональних військових навчаннях на сьогодні немає. «ДТ» вже докладно висвітлювало цю тему, тому нагадаємо деякі моменти коротенько. Такі документи ВР ухвалює щороку, і досі жодних проблем із ними не виникало — ні за Кучми, ні за Ющенка. Наприклад, улітку минулого року парламент минулого скликання схвалив відповідне рішення президента 246 голосами, причому вперше в історії таких документів жодного голосу проти (навіть із фракції комуністів) не було. А от у лютому, напередодні виборів, для ухвалення закону вже не вистачило одинадцяти голосів. Ще дві спроби поставити законопроект на порядок денний теж не мали успіху. У ситуації, що склалася, згідно з інформацією «ДТ», на одному з весняних засідань РНБОУ, на якому були присутні президент, прем’єр, спікер, генпрокурор, голова Верховного суду й інші члени Ради, було прийнято рішення все-таки підтвердити країнам — партнерам України запрошення прибути до нашої країни у раніше обумовлені строки, з надією, що нова Верховна Рада незабаром ухвалить необхідний закон. Після цього засідання тодішній секретар РНБОУ А.Кінах навіть розіслав спеціальні листи-запрошення країнам-партнерам.

Однак Верховна Рада зібралася на перше засідання лише 25 травня, про нагальний законопроект навіть не згадала і взяла паузу до сьомого червня. Чи буде ухвалено закон, навколо якого тепер здійняли стільки галасу, наступної середи? Малоймовірно. Якщо ж ця подія все-таки відбудеться, її можна буде вважати справжнім дивом вітчизняної політики. Для її здійснення необхідно, аби за чотири дні, що залишилися, президент наново подав необхідний законопроект до парламенту (адже, відповідно до нового регламенту ВР, законопроект, не ухвалений до закінчення терміну повноважень ВР, вважається відкликаним), а парламент наново здійснив усю необхідну процедуру — від реєстрації документа і його розгляду трьома профільними комітетами до підписання схваленого ВР закону спікером. На сьогодні, як відомо, в нас немає не лише спікера, а й навіть парламентських комітетів...

Отже, як мінімум двоє навчань із шести, обумовлених у законопроекті — українсько-британські «Тугий вузол», початок яких намічений на 14 червня, і українсько-американські «Комбайн Еффорт», теж заплановані на червень, — перебувають під більш ніж реальною загрозою зриву.

З усіма відповідними наслідками для міжнародного іміджу нашої країни та реалізації її стратегічних цілей. Чи може тепер Україна вважатися передбачуваним, послідовним і надійним партнером? Чи готова вона компенсувати запрошеним на навчання державам витрачені ними на підготовку кошти? Про який План дій щодо членства в НАТО, не кажучи вже про саме членство, можна взагалі заїкатися, якщо українська влада не здатна забезпечити проведення навіть звичайних щорічних навчань, запланованих давним-давно?

Питань виникає безліч. І аж ніяк не до Вітренко і Симоненка, які не гребують жодними методами і готові на будь-які дії, аби не поринути у забуття за п’ять довгих років, що залишилися до прийдешніх виборів. Питання в нас, насамперед, до влади, у руках якої зосереджений весь потужний держапарат, але яка при цьому програє за всіма статтями і дозволяє верховодити у країні політичним маргіналам, котрі набрали на останніх виборах у загальному заліку шість відсотків голосів.

Якщо для президента міжнародний імідж України — не порожній звук, чому в ситуації, що склалася, він досі не вніс у парламент необхідний законопроект про схвалення власного рішення про допуск іноземних військових підрозділів?

Чому помаранчеві фракції, у проекті коаліційної угоди яких записано пункт про ухвалення відповідного закону, зовсім про нього забули й відклали сесію аж до сьомого числа? Чому, коли спалахнув скандал, не було зібрано 150 голосів для термінового поновлення роботи парламенту?

Чому висновок Генпрокуратури щодо перебування на території України американського судна було озвучено лише на п’ятий день скандалу, а не підготовлено й оприлюднено ще до прибуття корабля у Феодосію, аби запобігти цьому скандалові?

А що, Служба безпеки не знала про заплановані акції? Якщо не знала, то вона ламаного шеляга не варта. А якщо була в курсі, то чому не запобігла безладдю? Чому заздалегідь не були сповіщені профільні відомства, щоб до владнання ситуації «Едвантедж», як варіант, був поставлений на рейд?

Чи існує в Україні Міністерство внутрішніх справ, і чим займається його глава, який досі не зронив жодного слова, тоді як у країні проходять несанкціоновані мітинги, а порти, шляхи й аеропорти блокуються всіма кому не лінь? Правоохоронне відомство виглядає не найкраще, якщо воно не в змозі забезпечити доставку вантажу і проходження трьох автобусів з іноземними військовими до місця запланованих навчань, зриваючи тим самим виконання міжнародних зобов’язань України.

Чому мовчать політичні партії, які збираються формувати парламентську більшість і уряд? Вони взагалі в курсі, що відбувається у країні? Чому з заявою з приводу кримських подій оперативно виступив лише Народний Рух України? А що про це думають добродії Єхануров, Безсмертний, Мороз? «Наша Україна» нарешті прокинулася й розродилася заявою лише вчора. А пані Тимошенко, ймовірний майбутній прем’єр, нічого не хоче сказати з цього приводу? Ну принаймні прояснити, брали участь члени БЮТ у блокуванні феодосійського порту, як стверджують деякі місцеві депутати, чи ні? А якщо брали, то якими будуть подальші дії блоку та його лідера? А чи Юлія Володимирівна, як і у випадку з газовими угодами, розбиратиметься і обурюватиметься виключно постфактум? Чи взагалі не розбиратиметься? Чому немає партійної оцінки дій депутатів феодосійської райради? Тому, що вірний соратник Тимошенко А.Шкіль вважає події Криму «не більш ніж епатажем»?

Схоже, політики так загралися в коаліцію, так захопилися розподілом портфелів і портфельчиків, що вже нічого не помічають довкола і не усвідомлюють, що відбувається. Протистояння у Криму триває майже тиждень. Проте перше обговорення екстраординарної ситуації на Банковій, а потім і позачергове засідання РНБОУ відбулися лише вчора. Раніше президентові було не до цього? У нього були важливіші справи?

Але ж проблема набагато ширша й серйозніша, ніж можливий зрив багатонаціональних військових навчань і заваруха у Феодосії. Невже влада і політики, котрі гучно на неї претендують, не бачать, що країна пішла врознос? У країні немає Конституційного суду і під загрозою бюджет. Ряд місцевих рад, ігноруючи закони, і насамперед Основний, оголошують російську мову регіональною. У Луганській області погрожують самостійно призначити губернатора й заважають роботі прикордонників, які в рамках програми боротьби з контрабандою копають загороджувальні траншеї на кордоні з Росією. Феодосійські козаки обіцяють блокувати американський вантаж, навіть якщо буде відповідний дозвіл Верховної Ради, і багатозначно погрожують: «Влада повинна розуміти, що таке козаки». Та ж таки Феодосія оголошує себе «територією, вільною від НАТО». А якщо завтра Херсон стане вільним від ООН, Тернопіль — від ЄЕП, Львів — від СНД, а українські громадяни — від дотримання законів і сплати податків?

Влада демонструє безвольність і слабкість в умовах, коли вона має згрупуватися і бути як ніколи сильною. Адже загрози для України та її державності сьогодні існують не лише всередині країни. Головна загроза — за її межами. Це тільки наші, чи то наївні, чи то малопрофесійні, ЗМІ з повідомлення в повідомлення тиражують фразу про «стихійні» протести місцевого населення у Криму. Але ж керівництво країни, згідно з інформацією «ДТ», одержало (хай і з великим запізненням) оперативні дані СБУ про те, що масові акції на півострові організовані і проведені російськими спецслужбами, про те, що у багатьох мітингувальників — російські паспорти. Чому про це не заявили прилюдно? Чому наші компетентні органи не затримали і не показали на всіх телеканалах країни російських громадян, котрі грубо порушили законодавство України? Чому, коли це стосується Росії, наші можновладці переходять на шепіт і боязко озираються у бік Москви? Адже якщо їм байдужі національні інтереси країни, має спрацювати бодай інстинкт самозбереження: адже очевидно, що Росія домагатиметься повалення помаранчевої влади будь-якою ціною. Ще взимку 2005 р. Росія оголосила Україні війну. Невже у когось стосовно цього є ще якісь сумніви? Безпрецедентна «газова атака» («газпромівський» газ продається Україні за 230 дол., а Німеччині — за 160 дол.), ембарго на м’ясо-молочну продукцію, саботування інвентаризації земельних ділянок і об’єктів України, які використовуються ЧФ РФ, згортання військово-технічного співробітництва, безпардонна інформаційна кампанія в російських ЗМІ, санкціонована Кремлем, яка ганьбить репутацію нашої країни, — це хіба не промовисті докази? І це лише початок. Арсенал важелів ефективного і дошкульного впливу на Україну в Москви надзвичайно широкий. І кампанія, без особливого напруження і фантазії розгорнута нині в Криму, — це лише квіточки. Москва чудово усвідомлює, що Київ критично віддалився від неї і критично наблизився до членства в НАТО, що означатиме безповоротний вихід України з російської орбіти. Щоб не допустити цього, Росія готова йти на великі жертви, зокрема й нехтувати правами та інтересами власних громадян, власної економіки і ризикувати власним міжнародним іміджем. Протистояти цьому тискові Україна зможе лише в тому випадку, якщо її влада буде дуже сильною, розумною і рішучою. Якщо...

ДО РЕЧІ:

На шостий день раніше прогнозованого скандалу Рада національної безпеки та оборони України прийняла рішення, виконання якого ще мають забезпечити і суди, і ради, і силовики, і парламент. На вчорашньому засіданні РНБОУ підтвердила необхідність проведення військових навчань у 2006 р., затвердженого указом президента від 31 січня, і вимагає від усіх міністерств та інших органів виконавчої влади забезпечити їх проведення у передбачені терміни. Рада звернула увагу на те, що низка органів місцевого самоврядування, вийшовши за рамки передбачених законом повноважень, прийняли рішення про заборону проведення навчань і своїми діями перешкоджали їх проведенню. У зв’язку з цим РНБОУ вимагає від посадових осіб місцевих рад, зокрема голів і народних депутатів, припинити незаконні дії, а від правоохоронних органів — дати правову оцінку цим діям.

РНБОУ вимагає від правоохоронних органів забезпечити проведення всіх заходів відповідно до закону та створити нормальні умови для проведення навчань.

РНБОУ також доручає СБУ, МВС, МЗС депортувати іноземних громадян, які беруть участь у блокуванні транспортних магістралей, акціях протесту на території України або іншими способами порушують закони та втручаються у внутрішні справи нашої країни.

РНБОУ також доручає МВС і Міноборони забезпечити правопорядок під час проведення багатонаціональних військових навчань.

Проте слід зазначити: це рішення Радбезу — спроба розставити крапки лише частково. Проблема ж Криму є кричущою вже котрий місяць і вимагає комплексного стратегічного підходу.

Тетяна СИЛІНА
Дзеркало тижня