Відомі всьому світові проблеми Москви з неподатливою Україною – то вже давній та хронічний клопіт московців. Світова спільнота багато років спостерігає, як Москва нахабно влізає у внутрішні справи України, відкрито подає різкі зауваження та коментарі щодо указів Президента відносно зміцнення української державності, затвердження державної мови на теренах України, вирішення національних питань, пхає свого носа у вибори всіх рівнів нашої країни.

Та якби ж то лише носа - вона вже не соромиться світової спільноти й руки розпускати. Тепер, мабуть виходячи з твердження, що „переможців не судять“, московці обурили весь світ ще одним збройним втручанням у внутрішні справи інших держав.

Уже відома реакція світу на збройний конфлікт, який росіяни вперто озвучують, як «миротворчу акцію» з надання „допомогти своїм співвітчизникам“ на території суверенної держави Грузії. Розпалюючи свої непомірні імперські апетити, войовнича Москва тренується над свободолюбивими громадянами Грузії, щоб з одного боку – випробувати світову спільноту та відчути її реакцію на свою більш ніж вільну поведінку, а з другого – відпрацювати та перевірити на практиці алгоритм „примушення до миру“, аби потім без помилок відпрацьовувати його на територіях інших держав. Наприклад, на території України - в Криму, який ніяк не асоціюється в головах російських коршунів з тим, що цей „орден на грудях планети“ не належить до безмежних просторів РФ.

У московських мрійників не так мало варіантів, як би той Крим відгризти від незалежної української держави. Світ пам’ятає, як Москва, бажаючи заволодіти стратегічно важливою для України Керченською протокою, не гребувала нічим, щоби якщо не прибрати собі нахабно косу Тузлу, то бодай створити умови, аби вона взагалі щезла з мапи. Варіанти окупації Криму відпрацьовуються на самому серйозному рівні. Нерідко вони прив’язуються до тих чи інших подій в Україні.

Так, наприклад, у 2007 році московськими стратегами був розроблений своєрідний план захоплення Криму. Він був прив’язаний до строків проведення призначених Президентом України виборів у Верховну Раду. План мав бути реалізований у тому випадку, якби не вдалося перенести вибори з весни на осінь. У зв’язку з цим відпрацьовувалось декілька варіантів втягування України в конфлікт з Росією, в результаті якого Москва нібито задля захисту своїх співвітчизників на теренах України формально забезпечувала собі право ввести збройні формування на територію України. Саме в порти Керчі, Феодосії, Севастополя та Євпаторії планувалося направити кораблі, на яких під виглядом біженців мали прибути бойовики з досвідом ведення боїв у Чеченії та в інших гарячих точках світу. На кримське летовище, де базуються російські військові літаки (неподалік від Красногвардійська), планувалося прийняти повітряне судно з групою офіцерського спецназу (нібито з Новоросійська). Крим планувалося блокувати російськими бойовими групами протягом кількох годин. План передбачав, що цей крок Москви, звичайно, мала осудити світова спільнота. І, як відступне з широкого ханського плеча, Москва (згідно з планом) через якийсь час мала погодитися на повернення Криму Україні, але вже без Севастополя та східної частини Криму – Феодосії та всього Керченського півострова, які „законно“ стають частиною території РФ.

Те, що цього на сталося, ще не означає, що аналогічні плани відвертої агресії не розробляються та не відпрацьовуються з боку Москви. Цікаво, що коротко описаний вище план був відомий відповідним службам в Україні. Були навіть розпорядження щодо планування та забезпечення оборонних заходів на випадок таких дій РФ. Цілком можна припустити, що проникнення інформації про планування захоплення Криму могло бути навмисним, тобто – дезінформацією. Але зворотна реакція військових стратегів України на плани Москви була, на жаль, не на високому рівні. Керівництво Криму, незважаючи на доповіді відносно цього плану, робило все можливе, аби не дати можливості військовим фахівцям спланувати та відпрацювати відповідні заходи щодо оборони Криму як території України. Наприклад, занадто довго в столах кримських республіканських урядовців припадали пилом, не узгоджувались та не стверджувались відпрацьовані фахівцями плани протидії можливій російській агресії.

Час пройшов. Відомо, що призначені Президентом України строки позачергових виборів у ВР, все таки були перенесені на осінь 2007 року… Вводити в дію план Москва на стала. Але чи є впевненість, що той план не вдосконалюється і не приміряється до Криму чи іншої території України, котрі Москва може раптом оголосити зоною своїх інтересів, у всякий час стати „на захист співвітчизників“? А оті співвітчизники, що числяться громадянами України, наприклад, вперто наклеюють на автобуси, на одяг, на власні авто ось такі собі невинні написи: „Я РАЗГОВАРИВАЮ ПО РУССКИ!!!“, як це нещодавно повелося в Криму та в деяких східних регіонах нашої країни. І на всіх радіоканалах, що заповнюють ефір Криму, постійно лунають відверті антиукраїнські заклики щодо ігнорування державної мови, наприклад (російською): „Слушайте радио только на понятном языке! Всё лучшее в эфире – только на русском!“, або (демонстративно на українській): „Нам дуже прикро, але вам, дорогі радіослухачі, прийдеться цілу годину слухати пісні не на рідній мові.“ – далі йде плаксиве пояснення, що влада України може позбавити дану радіокомпанію ліцензії, якщо та не буде виконуватися вимоги щодо відведення 50 % ефірного часу для передач українською мовою. Час від часу кримська телепрограма „Крим“ транслює записи російських програм.

Під час виступу у прямому ефірі телерадіокомпанії «Бриз» ВМС України міністра оборони Ю. Єханурова пропав звук, таким чином йому не дали виступити в Севастополі.

І це робиться на території української держави!

Деякі події на півострові свідчать про початок нового витка ескалації напруги, провокованої Москвою. Так, 22 серпня в містах Криму спостерігався інтенсивний «броунівський» рух легкових автомобілів з кримськими та російськими номерами, з вікон яких стирчали древка з російськими прапорами. Вивішені було напередодні українські прапори всі зникли. Безумовно, ця добре скоординована акція спрямована проти святкування Дня Прапора Україною наступного дня в суботу 23 серпня. Кілька тижнів тому в ЗМІ з'явилася інформація про передислокацію підрозділів російського спецназу з Придністров’я до Криму. На півострові вільно почувають себе озброєні «українські козаки», які близько не знають української мови, налаштовані агресивно-антиукраїнськи і хизуються своєю здатністю за лічені години блокувати всі автодороги Криму.

Так само, як і Грузія, ми не контролюємо повно й остаточно своєї суверенної території – як мінімум, міста Севастополя. Це значить, що Україна має цей контроль відновити, щоб запобігти повторенню грузинського сценарію. Маємо досить підстав, щоби зробити відповідні висновки щодо агресивного характеру поведінки московських імперіалістів та московської п’ятої колони в Україні. Інтервенція в Грузію – приклад відвертого нехтування московсько-імперською державою правил співіснування цивілізованих країн. Світ мусить зупинити зухвальство обскубаної московської імперії, а Україна без зволікань має належним чином приготуватись, щоб захистити себе за будь-яких обставин.