Психолог Джеймс Древер у своєму словнику психології визначає вибір як «стадію волі, що має на увазі селекцію однієї з двох або більше альтернатив, інколи після періоду обмірковування».  
Отже передумовою вибору є воля. Саме воля або її відсутність провадить людину до дії/бездіяльності, осмислення/нерозуміння, віри/зневіри.
Платити за квиток у тролейбусі чи їхати «зайцем» – також рішення, також ухвалюється людською волею. Відповідальність за свої рішення – навичка, якої навчаються змалечку і яку відшліфовують протягом усього життя.
За даними соціологічних досліджень Центру Разумкова та КМІСу (Київського Міжнародного Інституту Соціології) близько третини українців, відповідаючи на питання, обирають варіанти «не знаю», «не визначився», «мені важко відповісти» тощо, і це незалежно від характеру та спрямованості запитання: «Події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі?», «Чи відвідуєте ви церкви?», «Яка форма державного правління є оптимальною для України?», «Чи почуваєтесь ви захищено?», «Яка виборча система є найкращою для України?». Позиція амеби є дуже зручною – не потрібно ні пробуджувати волі, ні тим більше бути відповідальним за власне рішення і власну точку зору. Гнівні розмови на кухні про цинічне безправ’я та інші соціально-політичні «злочини» вмить змовкають, коли доводиться від слів переходити до справ, або бодай пропонувати якусь альтернативу існуючій суспільній моделі.
Причин такої людської позиції є декілька. Найвагоміша – суспільно-історична. Собака, побитий поводком за неправильні пориви набуває умовних рефлексів, котрі, долаючи волю, визначають потім його поведінку. Умовна рефлексія властива і людині. Відмінною рисою homo sovieticus від homo sapiens є абсолютна покора умовним рефлексам та майже цілковита втрата критичного мислення. «За нас уже все вирішено», «від нас нічого не залежить», «не наше це діло» – знайомі вислови?
Отож, висновок: саме байдужість є тим стримуючим чинником, котрий унеможливлює будь-який поступ в нашій державі. Втім, лишень усвідомлення небезпеки такої аморфності не вирішить проблем.
І якщо ви вже питаєте: «Я вже визначився, що мені небайдуже, то які мої подальші кроки?», далі повинне відбуватися:

1. усвідомлення особистого інтересу та формулювання його (чого я хочу?);
2. пошук виразника моїх інтересів та прагнень (таким виразником може бути і неформальний клуб, і громадська організація, і політична партія).
3. оцінка репрезентативності (визначаюсь: чи дійсно обрана мною група може представляти мої інтереси та захищати мої права? Якщо ні – змінюю цю групу, або намагаюсь знайти однодумців, з якими можливо представляти свої інтереси у владних інституціях).
4. вимагаю від інших – дотримуюсь сам.