Останніми роками я все рідше відвідую якісь події приурочені до визначних українських дат, особливо якщо мова йде про шестидесятників та дисидентів. Буваючи у Херсоні не відвідую акції з відзначення Голодомору чи річниці трагічного (не вважаю його героїчним) бою під Крутами. Виключення становлять ті випадки, коли сам організовую подібні заходи. А чому? Бо мені боляче та неприємно спостерігати, у якому глибокому марґінесі, у першу чергу інтелектуальному, знаходяться представники свідомої української громади. Заходи балансують на найдальшій межі мистецтва та безперервного жаління себе, пустих виступів чиновників та старих демагогів, що прийшли виговоритись у чужі вуха, без поваги до слухачів. Мені завжди хочеться тікати чимдалі з таких «урочистостей». А вони ще дивуються, що молодь не вшановує сторінки своєї історії. Але вчора у Херсонському музичному училищі святкували День Соборності України. Пан Віктор Іванович Кисіль зі своїми студентами, колегами та друзями організував вечір творчості. Невеличкий оркестр у національних костюмах продовж усього вечора радував присутніх виконанням веселих, популярних та героїчних творів українського фольклору. Ледь не кожну пісню, розпочату музиками, підхоплювала зала, співаючи в один голос. Всі пісні закінчувалися жвавими аплодисментами та радісними вигуками глядачів. Музичну складову мудро розбавили 3-5 хвилинними екскурсами у історію української революції на Херсонщині. Такі відступи мали розсіяти туман у головах присутніх про події українського та політичного життя у нашому краї. Пан Кисіль дуже оригінально декламував поезію. Ці складові сплелися у чудову художню композицію, що тримала увагу присутніх упродовж всього заходу. Разом співали «Молитву за Україну», «Червону калину», підспівували «Козацький марш». Не перестає захоплювати враження від зали, що стоїть на ногах і співає українського гімну, поклавши руки на серця. І жодного з закритим ротом. На завершення, спеціально запрошений колектив співав, хай і дещо запізнілі, різдвяні твори. По закінченню усередині лишилося приємне відчуття єдності із минулим та оточуючими, оптимізм та віра, бажання повторити. Радість. Сили долати сучасні українські реалії. Це, без сумніву, найяскравіше враження з тих, що я отримував з усіх історичних заходів на моїй пам’яті! Схиляю голову перед організаторами та з нетерпінням чекаю наступних їхніх творчих заходів. Саме такий підхід сприятиме консолідації української громади та збільшенню цікавості молоді своєю історією.
Єгор Туренко спеціально для «Українського Херсона»
На підтримку Голяша скажу, що головною перевагою заходу пана Кисіля над заходами що будь-коли проводила облдерж є те, що на Кисилеві заходи хочеться прийти ще, на одівські не хочеться приходити більше ніколи (бо це переважно пуста показуха і до мистецтва відншення не мають). А взагалі, їх навіть порівнювати не можна. Мистецтво за визначенням не може бути маргінальним. А мистецтво, демонстроване Кисільом, залишає тількі світлі почуття емоції та спогади.
1. Бабки мені платить МАСАД і ЦРУ, а не Сіленков. У Сіленкова таких бабок немає, аби зі мною розрахуватися.
2. Багно совєтизму саме тому, що інакше як в стилі "Ювілей Щербицького" в ОДА не вміють проводити жодних заходів.
3. Шароварщина - метафора, що застосовується до крайніх форм марґінесу (марґінес - на узбіччі). Вечір Кисіля - альтернатива тому, що проводить держадміністарція чи міськвиконком: без залучення студентів "під галочку" (як це роблять на 9 травня зі школярами), без пафосу та прихованої політичної реклами, без смаку тощо.
Коротка порада для ОДА: фінансуйте заходи, що проводять інші люди фахово. у даному випадку - захід Кисіля. Інакше приречені на шароварний рагулізм.
Яке там "багно совєтизму" від Сілєнкова ? (Забув хто бабки тобі платить ?) ОДА робить те, що від неї вимагається на державному рівні; а якщо не подобається у віночках і шароварах, то скажи прямо, що хочеш в лаптях і з балалайкою. Що за ідеї політичного проекту Україна ? Україна завжди була "проектом" народним, а всі ідеї з політикою багато користі нам не давали. Нарешті, чому вирішили, що вечір у музучилищі - не шароварщина, і де є межа та міра шароварщини ? (відповідь маю, але цікаво почути повноцінну думку "юнорадикальних")
Попри багно совєтизму, яке розводить ОДА і Сіленков з покладанням квіткових віночків у шароварах до пам'ятника Шевченку, згаданий захід для мене є підтвердженням того, що ідеї політичного проекту Україна наша місцева номенклатура так і не змогла до кінця дискредитувати своїм рагулізмом. Оце і буле щире відзначення тими і для тих, хто творить Соборність.